Загальноуніверситетський консультаційний центр з питань інтелектуальної власності

Загально університетський консультаційний центр з питань інтелектуальної власності

 

  • Основні нормативні акти
  • Міжнародні  договори, які регулюють захист прав інтелектуальної власності
  • Глосарій ВОІВ: Терміни та їх тлумачення
  • Захист прав інтелектуальної власності. Постанова ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 04.06.2010  N 5  «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»
  • Загальна інформація для АВТОРІВ та ВИКОНАВЦІВ драматичних, музично-драматичних, літературних, музичних з текстом чи без тексту, хореографічних, образотворчих

 

image006

 

 

Загально університетський консультаційний центр з питань інтелектуальної власності

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка створено у 2005 р. на підставі рекомендацій Міністерства освіти і науки України та Державної служби інтелектуальної власності для  надання практичної допомоги науково-педагогічним працівникам і  студентам  ДДПУ

  • у сфері виникнення авторського права і суміжних прав,
  • з питань, пов’язаних із охороною прав інтелектуальної власності на об’єкти науково-технічної діяльності,
  • по здійсненню державної реєстрації та захисту прав з питань інтелектуальної власності.

 

Головними завданнями Центру є:

  1. Індивідуальні консультації по доступу в мережі Інтернет до інформаційної бази Міністерства Освіти і Науки України та державної служби Інтелектуальної власності.

 

  1. Створення бази інформаційно-методичних матеріалів, електронних підручників провідних фахівців з питань прав інтелектуальної власності

 

  1. Консультації у поданні заяв на об’єкти права інтелектуальної власності та способами розпорядження майновими правами та  колективного управління правами суб’єктів авторського права та суміжних прав.

 

  1. Можливість проходження індивідуального курсу Всесвітньої організації інтелектуальної власності з отриманням свідоцтва міжнародного взірця

 

  1. Самостійне вивчення по модулях  сертифікованого «Курсу DEL » Державного Інституту Інтелектуальної власності

 

  1. Групові тренінги в загально університетському Інтернет – класі.

 

  1. Інвентаризація об’єктів права інтелектуальної власності.

 

Центр здійснює діяльність в науковому корпусі по вулиці Івана Франка 36/3 (на території педагогічного ліцею) у складі штатного розпису і підзвітний проректору  з наукової роботи  університету (тел. для довідок 067 671 32 34).

 300x900_1345215775

 

ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ АКТИ

 

Законодавчі, нормативні акти у сфері інтелектуальної власності, які регулюють правовідносини, що стосуються питань створення, набуття, здійснення, захисту прав, використання об’єктів авторських і суміжних прав та об’єктів права промислової власності:

 

 

  • Цивільний Кодекс України від 16.01.2003р № 435-IV

 

  • Господарський кодекс України  від 16.01.2003 р. №436-IV

 

  • Закон України “ Про авторське право і суміжні права” від 11.07.2001 р. №2627-III

 

  • Закон України “ Про власність”  від 07.02.1991 р. №697-ХII

 

  • Закон України “ Про державну таємницю” від 21.09.1999р., №1079-XIV

 

  • Закон України “ Про інформацію “від 02.10.1992 р.№2657-XII

 

  • Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” від 14.09.2006р. №143-V

 

  • Закон України “ Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.1993р. 3688-ХІІ

 

  • Закон України “ Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5.11.1997р. № 621/97-ВР

 

  • Закон України “ Про охорону прав на знаки для товарів та послуг “ від 15.12.1993р № 3689-ХІІ

 

  • Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 22.05.2003р. №850-IV ВР
  • Закон України “ Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16.06.1999р. №752-ХІV

 

  • Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель від 17.03.2004року за № 332/8931

 

  • Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель від 15.04.2002року за №332/6652

 

  • Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 17.04.2004 року за №334/8933

 

  • Правила складання та подання заявки на промисловий зразок”, від 06.03.2002р., за №226/6514

 

  • Положення про порядок сплати зборів за дії, повязані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, Постанова КМ України , від 18.08.2005р. , №754

 

  • Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. Від 20.12.1996 р. №2733-III

 

 

З вказаними актами можна ознайомитися на веб-сайтах:

 

  • Верховна Рада України: http:www.rada.gov.ua
  • Держдепартамент: http:// www.sdip.gov.ua
  • Укрпатент: http:// www.ukrpatent.org.ua
  • Укр ЦІПІП: http:// www.ipcent.kiev.ua
  • Державне підприємство “Українське агентство з авторських та суміжних прав” http://www.uacrr.kiev.ua
  • Всесвітня організація інтелектуальної власності http://www.wipo.int/

 

 

Україна є учасницею низки міжнародних  договорів,

які регулюють захист прав інтелектуальної власності, зокрема:

 

  • Бернської конвенції  про  охорону  літературних  і   художніх

творів  (Паризького  акта  від  24 липня 1971 року, зміненого 2  жовтня  1979  року)  (дата   приєднання   України   – 31 травня   1995  року,  дата  набрання  чинності  для  України  – 25 жовтня 1995 року);

 

  • Всесвітньої конвенції   про   авторське   право   1952   року

(Женева,  6 вересня 1952 року,  дата набрання чинності для України – 17 січня 1994 року);

 

  • Договору Всесвітньої  організації  інтелектуальної  власності

про авторське   право,   прийнятого   Дипломатичною   конференцією

20 грудня 1996  року (дата  приєднання  України  – 20 вересня 2001 року);

 

  • Міжнародної конвенції  про  охорону   інтересів   виконавців,

виробників фонограм  і  організацій  мовлення (Рим, 26 жовтня    1961    року,    дата    приєднання     України     – 20 вересня   2001  року,  дата,  з  якої  Україна  є  учасником  – 12 червня 2002 року);

 

  • Конвенції про    охорону    інтересів   виробників   фонограм

від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року

(дата приєднання України – 15 червня 1999 року,  дата набрання чинності для України – 18 лютого 2000 року);

 

  • Договору Всесвітньої  організації  інтелектуальної  власності

про виконання і фонограми,  прийнятого Дипломатичною  конференцією

20 грудня  1996  року  (дата  приєднання  України – 20 вересня 2001 року);

 

  • Угоди про  торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

від 15 квітня 1994 року  (дата  приєднання  України  – 16 травня 2008 року).

 

Глосарій: Терміни та їх тлумачення

 

Тут ви знайдете глосарій юридичних термінів, які визначають принципи, що застосовуються до об’єктів інтелектуальної власності, що представлені в курсі дистанційного навчання Всесвітньої Академії ВОІВ.

Мета цього глосарія полягає в тому, щоб допомогти вам зрозуміти, як ці терміни використовуються в діяльності під керівництвом ВОІВ, оскільки значення деяких з цих термінів визначається так, як воно трактується в договорах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, чи в офіційній літературі. Інші терміни просто вказують на використання термінології шляхом посилання на статтю в договорі, у якій може зустрітися цей термін.

Однак необхідно відзначити, що ці терміни можуть використовуватись, а можуть не використовуватись в даний час в рамках правової системи, у якій ви живете чи працюєте. Слід звернути увагу у проясненні будь-яких розходжень між термінами, які використовуються в цьому глоссарії, і термінами, які використовуються в рамках вашої правової системи.

 

 

СКОРОЧЕННЯ І ЗВ’ЯЗОК З ДОГОВОРАМИ

 

Ст. = стаття, статті. п. = пункт, пункти.

розд. = розділ.

A = арабська мова

E = англійська

F = французька

R = російська

S = іспанська

Берн = Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

БИРПИ Типовий закон (знаки) = Типовий закон для країн, що розвиваються, про товарні знаки, фірмові найменування і акти недобросовісної конкуренції.

Проект 1991 р. = Проект закону, що доповнює Паризьку конвенцію про охорону промислової власності у відношенні патентів (Договір про патентні закони).

ГТАП = Глосарій термінів в області авторського права і суміжних прав, Публікація ВОІВ № 819-E,F,A, 1980 р.

ДВІД = Довідник ВОІВ по інформації і документації в області промислової власності, Публікація ВОІВ № 208-E, 1995 р.

МЧІВ = Матеріал для читання з питань інтелектуальної власності, Публікація ВОІВ № 476-E, 1998 р.

ВПТЗ = Введення в законодавство про товарні знаки і практику їх використання, Публікація ВОІВ № 653-E, 1998 р.

ПЛРК = Посібник з ліцензування для країн, що розвиваються, Публікація ВОІВ № 620-E, 1977 р.

Лісабон = Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їх міжнародної реєстрації.

Мадрид (вказівка джерела) = Мадридська угода про припинення помилкових  вказівок чи джерела, що вводять в оману, на товарах.

Мадрид (Знаки) = Угода про міжнародну реєстрацію знаків.

Мадридський Протокол = Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

Париж = Паризька конвенція про охорону промислової власності.

PCT = Договір про патентну кооперацію.

PCT, Інструкція = Інструкція до PCT.

Рим = Римська конвенція, Міжнародна конвенція 1961 року про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і передач мовлення.

ТРІРS = Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності.

Відень = Віденська угода, що засновує Міжнародну класифікацію зображувальних елементів знаків (1985 р.).

Конвенція ВОІВ = Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

Типовий закон ВОІВ (найменування місць походження) = Типовий закон для країн, що розвиваються, про найменування місць походження і зазначення джерела.

Типовий закон ВОІВ (промислові зразки) = Типовий закон для країн, що розвиваються, про промислові зразки.

Типовий закон ВОІВ (винаходи) = Типовий закон для країн, що розвиваються, про винаходи.

ДІФ = Договір ВОІВ про виконання і фонограми, Публікація ВОІВ № 227-E, 1997 р.

Тексти договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ: www.wipo.int/treaties/index.html

 

A

Абандондувати заявку: Париж, ст. 4C(4).

Першою заявкою, дата подачі якої служить днем, від якого відраховується строк пріоритету, повинна вважатися наступна заявка на такий же об’єкт, що і перша попередня заявка в контексті приведеного вище пункту (2), яка подана в тій же країні Союзу, у випадку, якщо ця попередня заявка на день подачі наступної заявки була відкликана назад, залишена без руху чи відхилена, не будучи доступною для публічного ознайомлення, а також за умови, що у відношенні її не продовжували існувати які-небудь права і вона не послужила ще підставою для домагань на право пріоритету. Попередня заявка не може тоді служити підставою для домагань на право пріоритету.

Абандонувати реєстрацію знака:

Робити акт відмовлення від права чи від очікуваного чи передбачуваного права.

Авторське право:

Охорона авторських прав звичайно означає, що деякі види використання творів є законними тільки в тому випадку, якщо на них є дозвіл власника авторського права. Найбільш типовими є наступні: право копіювати чи іншим способом відтворювати будь-який вид твору; право поширювати екземпляри твору для публіки; право здійснювати прокат екземплярів, принаймні, окремих категорій творів (таких як програми для ЕОМ і аудіовізуальні твори); право здійснювати звукозапис виконання літературних музичних чи творів; право робити звуковий запис літературних музичних чи творів; право виконувати перед публікою, зокрема, музичні, драматичні чи аудіовізуальні твори; право здійснювати публічний показ таких творів по кабельній мережі чи іншим способом і, зокрема, право передавати по радіо, телебаченню чи іншими засобами трансляції твори будь-яких видів; право перекладати на іншу мову літературні твори; право на прокат, особливо стосовно до тих творів, що  включені у фонограми і програми для ЕОМ; право екранізувати будь-які твори і, зокрема, право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.

Авторське свідоцтво:

(СВІД, стор. 10.1.15);

Спеціальна форма охорони винаходу, що разом з патентами існувала у декількох країнах і усе ще існує в деяких країнах. (Див. Париж, ст. 4.I.)).

Париж, ст. 4.I.

(1) Заявки на авторські свідоцтва на винаходи, які подаються в країні, у якій заявники мають право просити по власному вибору або патент, або авторське свідоцтво на винахід, дають підставу для права пріоритету, яке передбачено цією статтею, на тих же умовах і з тими ж наслідками, що і заявки на патенти.

(2) У країні, у якій заявники мають право просити по власному вибору або патент, або авторське свідоцтво на винахід, заявник на авторське свідоцтво на винахід користається відповідно до положень цієї статті, які відносяться до заявок на патенти, правом пріоритету, який заснований на заявці на патент, корисну модель чи авторське свідоцтво на винахід.

Анулювання патенту:

Див. Париж, ст. 5A(3); Проект 1991 р., ст. 18.

Париж, ст. 5A(3)

3) Позбавлення прав на патент може бути передбачено лише у випадку, коли видача примусових ліцензій виявиться недостатньою для запобігання цих зловживань. Ніяка дія по позбавленню чи по анулюванню патенту не може мати місця до закінчення двох років з моменту видачі першої примусової ліцензії.

Проект 1991 р., ст. 18

(1) [Адміністративне анулювання патенту] (а) Якщо патент був виданий після проведення експертизи по суті, будь-яка особа має право просити, щоб компетентне відомство цілком чи частково анулювало патент принаймні, на підставі того, що в силу одного чи декількох документів, доступних для публіки, винахід, що є предметом патенту, не відповідає вимогам новизни чи винахідницького рівня.

(b) Така заява може бути подана протягом терміну, який встановлюється Договірною стороною, який обчислюється з дати публікації оголошення про видачу патенту в офіційному бюлетені, і не може складати менш шести місяців.

(c) Ніяка заява про анулювання не може бути подана, якщо вона заснована тільки на формальних чи процедурних ознаках.

(d) Відомство не може приймати ніякого рішення, яке відрізняється від такої заяви, якщо особі, що зробила таку заяву, хоча б один раз не була надана можливість представити свої аргументи в зв’язку з підставами, по яких відомство має намір прийняти рішення, яке відрізняється від заяви.

(e) Відомство не може цілком чи частково анулювати патент на прохання третьої сторони, якщо власнику патенту хоча б один раз не була надана можливість представити свої аргументи в зв’язку з підставами, по яких відомство має намір анулювати патент.

(2) [Заборона предвидачного заперечення] (а) Жодна Договірна сторона не дозволяє ніякій стороні подавати в її відомство заперечення проти видачі патентів (“предвидачне заперечення”).

(b) Без врахування підпункту (а), будь-яка Договірна сторона, що на момент, коли вона стає учасницею даного Договору, передбачає можливість подачі предвидачного заперечення, може продовжувати цю практику протягом періоду, що не перевищує десяти років після прийняття даного Договору; протягом цього періоду вона може не застосовувати положення пункту (1).

(c) Будь-яка Договірна сторона, що бажає скористатися можливістю, що передбачена в підпункті (b), повідомляє про це Генерального директора. Протягом усього терміну дії такого повідомлення будь-яке посилання в даному Договорі чи Інструкції на час, коли заявка готова до видачі по ній охоронного документа, заміняється у відношенні цієї Договірної сторони посиланням на час, коли заявка готова до публікації для цілей подачі предвидачного заперечення.

Анулювання реєстрації:

Мадридський протокол, ст. 6(3).

(3) Охорона, що виникає в результаті міжнародної реєстрації, незалежно від того, є вона предметом передачі чи  ні, не може вже витребуватися, якщо до закінчення п’яти років, починаючи з дати міжнародної реєстрації, базова заявка чи реєстрація, зроблена на її основі, чи базова реєстрація, у залежності від випадку, була відкликана, минув термін її дії чи від неї відмовилися, чи вона була предметом остаточного рішення про відмовлення, скасування, виключення з реєстру чи визнана недійсною у відношенні усіх чи частини товарів і послуг, які перераховані у міжнародній реєстрації.

Це застосовується також, якщо оскарження рішення про відмовлення у визнанні дійсної базової заявки, (ii) звернення в суд чи судовий розгляд, який пов’язаний з відкликанням базової заявки чи скасуванням, виключенням з реєстру чи визнанням недійсної реєстрації, яка зроблена на основі базової заявки, чи базової реєстрації, чи (iii) заперечення проти базової заявки після закінчення п’яти років приводить до остаточного рішення про відмову, скасування, виключення з реєстру чи визнання недійсною, чи рішення, що вимагає відкликання базової заявки чи реєстрації, яка зроблена на її основі, чи базової реєстрації, у залежності від випадку, за умови, що таке оскарження, судовий розгляд чи відмова були розпочаті до закінчення згаданого терміну.

Це також застосовується, якщо базова заявка  відзивається чи якщо від реєстрації, яка зроблена на основі базової заявки, чи від базової реєстрації відмовляються після закінчення п’яти років, за умови, що під час відкликання чи відмовлення зазначена заявка чи зазначена реєстрація є предметом якої-небудь процедури, які передбачені в підпунктах (i), (ii) чи (iii), і що ця процедура почалась до закінчення зазначеного терміну.

Анулювання реєстрації знака:

Париж, ст. 5.C(1).

(1) Якщо в будь-якій країні використання зареєстрованого знака є обов’язковим, реєстрація може бути анульована лише після закінчення розумно необхідного терміну і тільки тоді, коли зацікавлена особа не представить доказів, що виправдують причини її бездіяльності.

Анулювати патент:

Париж, ст. 4quater.

У видачі патенту не може бути відмовлено і патент не може бути визнаний недійсним на підставі того, що продаж запатентованого чи виготовленого запатентованим способом продукту піддана на підставі національного законодавства обмеженням чи скороченням.

Анулювати реєстрацію знака:

Париж, ст. 6bis(1).

(1) Країни Союзу зобов’язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи по клопотанню зацікавленої особи, відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію і забороняти використання товарного знаку, що представляє собою відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, які здатні викликати змішання зі знаком, що по визначенню компетентного органа країни чи реєстрації країни вже застосовується в цій країні в якості загальновідомого знака особи, що користається перевагами цієї Конвенції, і використовується для ідентичних чи подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли суттєва складова частина знака являє собою відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішання з ним

 

Б

Бернська конвенція: Конвенція, що укладена в 1886 р., переглядалася в Парижі в 1896 р. і в Берліні в 1908 р., була доповнена в Берні в 1914 р. і переглянута в Римі в 1928 р., у Брюсселі в 1948 р., у Стокгольмі в 1967 р. і в Парижі в 1971 р., і в 1979 р. у її текст були внесені виправлення. Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання повинні подаватися на збереження Генеральному директору ВОІВ. Слід зазначити, що члени ВТО, навіть якщо вони не є учасниками Бернської конвенції (наприклад, Індонезія), повинні дотримуватися матеріальним нормам права, які закладені в Бернській конвенції, за винятком того, що на членів ВТО, що не є учасниками Бернської конвенції, не поширюються положення цієї Конвенції про особисті немайнові права. Слід також зазначити, що країни, що розвиваються, і країни, що знаходяться «у процесі переходу», принаймні до 2000 р. можуть відстрочити застосування більшості зобов’язань, передбачених в Угоді ТРІРS (стаття 65). Зрозуміло, що держави-учасники Бернської конвенції не можуть відстрочити застосування своїх зобов’язань, передбачених у Бернській конвенції. Бернський союз має Асамблею і Виконавчий комітет. Кожна країна-член Союзу, що приєдналася, принаймні, до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акту, є членом Асамблеї. Члени Виконавчого комітету обираються з числа членів Союзу, за винятком Швейцарії, що є членом Комітету ex officio. За станом на 1 січня 1997 р. членами Виконавчого комітету були 30 держав.

B

Зазначення походження, що вводить в оману, : З Мадридської угоди про припинення ложних зазначень походження товарів , що вводять в оману (14 квітня 1891 р.), стаття 1(1).

Ведення справ:

Цей термін звичайно застосовується до процесу ведення справ за патентною заявкою від моменту її виникнення до ухвалення остаточного рішення, (і містить у собі заяви, клопотання в патентне відомство), а також до будь-яких заперечень, які подаються проти заявника.

Відомство промислової власності:

(ДВІД, стор. 10.1.13).

Урядовий чи міжурядовий орган, що отримує заявки на надання прав промислової власності і який видає ці права і керує ними відповідно до відповідних законів. Оскільки існує декілька видів прав промислової власності, у будь-якій країні відомств промислової власності може бути більше, ніж одне (наприклад, «патентне відомство» і «відомство по товарних знаках»). Також існує можливість того, що відомство промислової власності діє від імені урядів декількох країн на основі договору, який укладається у відношенні цього («регіональне відомство промислової власності»).

Винагорода:

В області авторського права і суміжних прав розуміються як платежі, які робляться особами, що використовують твори авторів, виконання творів, фонограми і радіо-телепередачі, на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій радіомовлення та інших зацікавлених власників прав, у такій мері, у який їх права охороняються у відношенні відповідного використання. Винагорода може складатися з одноразового платежу («повна компенсація» чи «одноразова винагорода») за певні види використання. Авторська винагорода часто виплачується у формі відрахувань (роялті) за кожен проданий екземпляр чи кожне використання твору з авансовим платежем за їх рахунок чи без нього. (Див. ГТАП, стор. 219).

Поновлення (реєстрації товарного знаку):

(ВПТЗ, 4.6, стор. 40).

Тому що право на товарні знаки не є монопольним правом з точки зору його використання, то немає необхідності обмежувати термін дії реєстрації. З адміністративних причин законодавство про товарні знаки, як правило, передбачає термін дії, однак існує можливість поновлення реєстрації після закінчення терміну її дії.

Однією з причин встановлення таких термінів є те, що відомство може брати мито за поновлення, і це є бажаною статтею доходу. Крім того, реєстрація товарних знаків під час відсутності терміну дії привела б до небажаного числа реєстрацій товарних знаків, що більше не представляють ніякого інтересу для їх власників. Навіть якщо з реєстру можна було б виключити знаки, що не використовуються , така процедура була б не завжди успішною, дорогою і потребувала би великих витрат часу для зацікавленої сторони.

Отже, умова поновлення і сплати мита за поновлення є бажаною можливістю для власника товарного знаку обміркувати, чи варто ще відновляти реєстрацію, оскільки товарний знак міг змінити свою графічну форму чи вже більше не використовується. З цієї причини мито за поновлення не повинне бути занадто низьким – насправді, можливо, воно повинне бути вище, ніж первісне реєстраційне мито. Однак варто також уникати надмірно високих зборів. У будь-якому випадку поновлення повинні здійснюватися просто при сплаті мита, без проведення якої-небудь нової експертизи знака по абсолютних чи відносних підставах для відмовлення. Зрозуміло, власнику повинна бути надана можливість зробити добровільне обмеження переліку товарів у порівнянні з первісною реєстрацією, особливо якщо цим він може зменшити розмір мита.

Термін первісної реєстрації і додаткові терміни поновлення різні в різних країнах. Система, що передбачається розділом 16 Типового закону, слідує сучасної тенденції. Відповідно до неї термін первісної реєстрації складає десять років, після чого реєстрація товарних знаків відновляється на наступні десятилітні терміни.

Чи можливо допускати зміну товарного знаку під час поновлення реєстрації? У принципі ні, тому що поновлення є чисто адміністративним актом, без проведення якої б то ні було експертизи. Однак, деякі закони допускають незначні зміни. Наприклад, закон Шрі-Ланки дозволяє вносити такі зміни, якщо вони не впливають істотно на тотожність знака. Насправді, може бути певний інтерес у дозволі на внесення таких змін, що випливає, наприклад, з бажання обновити старомодний товарний знак; однак ці зміни повинні допускатися в будь-який час, а не тільки при поновленні реєстрації.

Відновляти реєстрацію знака:

Див. поновлення (реєстрації товарного знаку) і Париж, ст. 6quinquies E.

Париж, ст. 6quinquies E

Однак поновлення реєстрації знака в країні походження ні в якому разі не нече зобов’язання відновити реєстрацію в інших країнах Союзу, де знак був зареєстрований.

Заперечувати проти реєстрації знака:

Париж, ст. 6septies (1).

(1) Якщо агент чи представник того, хто є власником знака в одній із країн Союзу, подає без дозволу власника заявку на реєстрацію цього знака від свого власного імені в одній чи в декількох таких країнах, власник має право перешкодити реєстрації чи потребувати її анулювання або, якщо закон країни це дозволяє, переоформлення реєстрації у свою користь, якщо тільки агент чи представник не представить доказів, що виправдують його дію.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ):

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) є міжнародною організацією, яка призначена для надання допомоги в забезпеченні того, що права творців і власників інтелектуальної власності охороняються в усьому світі, і що винахідники і автори в такий спосіб визнаються і винагороджуються за їх винахідливість. Міжнародна охорона діє як стимул до людської творчості, розширює границі науки і техніки і збагачує світ літератури і мистецтва. Вона забезпечує створення стійкого середовища для збуту продукції інтелектуальної власності, а також сприяє міжнародній торгівлі. Число держав-членів ВОІВ у даний час дорівнює 175 (за станом на 1 вересня 2000 р.) (є оновлений список), що складає майже 90 % країн світу. Це відображає зростаюче значення і актуальність роботи Організації. Нараховуючи у своєму складі близько 778 співробітників*, які запрошуються з усього світу, ВОІВ виконує багато задач, які пов’язані з охороною прав інтелектуальної власності, такі як адміністративне керівництво міжнародними договорами, допомога урядам, організаціям і приватному сектору, відстеження досягнень у цій області, а також гармонізація і спрощення відповідних правил і процедур. В усьому, що вона робить, основними словами є зв’язок і міжнародне співробітництво.

*(1 жовтня 2000 р.)

Всесвітня торгова організація (ВТО):

Всесвітня торгова організація (ВТО) є єдиним міжнародним заснуванням, що займається правилами торгівлі між державами. Її основу складають угоди ВТО, по яких вели переговори і які уклали більшість торгуючих держав світу. Ці документи передбачають правила міжнародної торгівлі, які засновані на нормах права. Це власне кажучи договори, що зобов’язують уряди проводити власну торгову політику в рамках погоджених меж. Хоча вони обговорювалися і укладалися на рівні урядів, їх ціль полягає в наданні допомоги виробникам товарів і послуг, експортерам і імпортерам у здійсненні їх торгово-промислової діяльності.

Вторинне значення:

Вторинне значення, для цілей законодавства про товарні знаки, вказує на охорону, яка надана географічним чи описовим термінам, якими виробник користався в такій мері, щоб привести необмежене коло людей до ототожнення виробника чи товару зі знаком, і тому введення “вторинного значення” дозволяє користувачам захистити знак, що не охоронявся іншим способом. (Див. П’ятимовний правовий і комерційний словник Уеста, стор. 505).

Вторинне значення Доктрина “вторинного значення”, для цілей законодавства про товарні знаки, відноситься до охорони, яка надана географічному чи описовому термінам, якими виробник користався в такій мері, щоб привести необмежене коло людей до ототожнення виробника чи товару зі знаком, і тому введення “вторинного значення” дозволяє користувачам захистити знак, що не охоронявся іншим способом. Mushroom Makers, Inc. v. R. G. Barry Corp., D.C.N.Y., 441 F.Supp. 1220, 1226. Вторинне значення існує у випадку, якщо якась сторона шляхом реклами чи широкого показу ототожнила свій товарний знак у розумах споживачів із зазначенням походження з одного конкретного джерела. FS Services, Inc. v. Custom Farm Services, Inc., C.A.111, 471 F.2d 671, 674. Для цілей недобросовісної конкуренції, цей термін указує на асоціацію, що виникає в думках споживача, що зв’язує окремий товар з його виробником чи продавцем. J. Josephson, Inc. v. General Tire & Rubber Co., D.C.N.Y., 357 F.Supp. 1047, 1048.

Видавати патент:

Кульмінація дій Патентного відомства, які відносяться до висновку, сприятливому для заявника (форма і сутність прийнятні, не подане ніякого заперечення чи заперечення виявилося безуспішним); і видача патенту містить у собі чотири стадії:

1)        бібліографічні дані (бібліографічні (заявочні) відомості і бібліографічні дані ( адрес чи адреси заявника чи заявників, ім’я чи імена винахідника чи винахідників, первісний номер заявки, дата подачі, деякі подробиці у відношенні пріоритетної заявки і назва винаходу) вносяться до Патентного реєстру; крім того, коли і якщо це можливо, Реєстр містить відомості у відношенні часу сплати зборів і може включати будь-які відомості про зареєстровані ліцензії чи передачу прав;

2)        Патентне відомство публікує у своєму офіційному бюлетені посилання на видачу патенту з вказівкою запропонованих бібліографічних даних, які стосуються або реферату, або основного пункту формули, а також у випадку, якщо є креслення, – публікує одне найбільш показове креслення;

3)        видається довідка про видачу, що є дійсним юридичним документом, причому випускається також копія виданого патенту;

4)        публікація самого патентного документа в друкованому вигляді для використання в якості технічної інформації і, за умови сплати мита, для зацікавлених третіх осіб.

Видача:

‘Довідка про видачу’ видається заявнику, який, після успішного розгляду справи за заявкою та одержання свідоцтва, стає патентовласником. Як дієслово, ‘видавати’ означає акт надання права промислової власності заявнику.

Видача патенту:

Париж, ст. 4quater; PCT, ст. 4(3).

Париж, ст. 4quater

У видачі патенту не може бути відмовлено і патент не може бути визнаний недійсним на підставі того, що продаж продукту, запатентованого чи виготовленого запатентованим способом, піддається на підставі національного законодавства обмеженням чи виключенням.

PCT, ст. 4(3)

3) Якщо заявник не просить який-небудь з видів охорони, перерахованих у статті 43, вказівка держави означає, що охорона, яка проситься, полягає у видачі патенту зазначеною державою чи у відношенні цієї держави. Для цілей цього пункту положення статті 2(ii) не застосовуються.

Г

Географічне походження: У вживанні ВОІВ цей термін стосується будь-якого предмету, що має особливі властивості від району, міста чи місцевості, де існує певна поліпшена якість виготовлення (подібно найменуванням місць походження). Не слід змішувати з “зазначеннями джерела”, що просто вказують на місце походження будь-якого продукту. (Див. МЧИС, стор.116, п. 2.676 <перероблений>).

2.676 Термін «географічне зазначення» обраний ВОІВ з метою визначення предмета нового договору про міжнародну охорону назв і образотворчих позначень, що вказують певне географічне походження даного товару. У цьому зв’язку термін призначений для вживання у своєму найбільш широкому, наскільки це можливо, змісті. Під його дію підпадають всі існуючі засоби охорони назв і зазначень, незалежно від того, чи указують вони, що якості даного виробу пояснюються його географічним походженням (найменування місць походження), чи просто вказують місце походження товару (зазначення походження). Це визначення також стосується образотворчих позначень, оскільки географічні зазначення складаються не тільки з назв, таких, як назва міста, чи району країни («прямі географічні зазначення»), але також можуть складатися з зображень. Такі образотворчі позначення можуть указати походження товарів без словесної назви місця їх походження. Прикладами таких непрямих географічних заначень є зображення Ейфелевої вежі у Парижі, Маттерхорна у Швейцарії чи Тауэрского моста у Лондоні.

Географічне зазначення:

(ТРИПС, ст. 22 (1)).

Географічні зазначення визначаються як “зазначення, що ідентифікують товар який походить з території країни-члена, або регіону чи місцевості на цій території, при цьому визначена якість, репутація чи інші властивості даного товару визначаються головним чином його географічним походженням.”

 Цивільне право:

Див. П’ятимовний правовий і комерційний словник Уэста, стор. 250.

Цивільне право Та сукупність правових норм, яку кожна окрема нація, держава чи місто встановили винятково для себе; більш правильно називати “внутрішньодержавним” правом, щоб відрізняти його від “природного права” і від міжнародного права. Права, які пов’язані з цивільними чи приватними правами і цивільно-правовими засобами судового захисту, на противагу карним законам.

Система юриспруденції, створена в Римській імперії, зокрема так, як це встановлено в кодификації імператора Юстиніана і його спадкоємців, що включає Інституції, Кодекс, Дигести і Новели і називається  “Зводом цивільного права” – на відміну від загального права, чи англійського і канонічного права. Цивільне право (Цивільний кодекс) діє в штаті Луізіана.

Д

Дата міжнародної подачі: PCT, ст. 11(1).

(1) відомство, що одержує, встановлює в якості дати міжнародної подачі дату одержання міжнародної заявки, якщо при її одержанні відомство приходить до висновку, що:

(і) заявник із всією очевидністю не позбавлений, по причинах  громадянства чи місця проживання, права подачі міжнародної заявки в відомство, що одержує,

(ii) міжнародна заявка складена встановленою мовою,

(iii) міжнародна заявка містить, принаймні, наступне:

(a) згадування про те, що вона подається як міжнародна заявка,

(b) вказівку, принаймні, однієї Договірного держави,

(c) ім’я заявника, як установлено,

(d) частину, що зовні представляється описом винаходу,

(e) частину, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули винаходу.

Подача правильно оформленої національної заявки: див. Париж, ст. 4A(3); PCT, ст. 11(4).

Париж, ст. 4A(3)

(3) Під подачею правильно оформленої національної заявки варто розуміти всяку подачу, якої достатньо для встановлення дати подачі заявки у відповідній країні, яка б ні була подальша доля цієї заявки.

PCT, ст. 11(4)

(4) Подача будь-якої міжнародної заявки, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), прирівнюється до подачі правильно оформленої національної заявки в значенні Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Вимоги для одержання дати подачі: См. Проект 1991 р., ст. 8.

(1) [Максимальні вимоги] Датою подачі заявки є дата одержання відомством документів, що містять принаймні наступні елементи:

(і) явні чи припустимі дані, про те, що заявник хоче отримати патент;

(ii) відомості, що дозволяють встановити особистість заявника;

(iii) частина, що зовні представляється описом винаходу.

(2) [Припустимі додаткові вимоги] (а) Договірна сторона може передбачити анулювання дати подачі, за умови, що одна з наступних вимог не дотримана протягом запропонованого терміну:

(і) заявка містить частину, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули;

(ii) сплачене необхідне мито.

Якщо Договірна сторона передбачає кожну з вищевказаних вимог, і ці вимоги дотримані після дати одержання відповідним відомством елементів, згаданих у пункті (1), але в рамках запропонованого терміну, датою подачі заявки вважається дата одержання відомством зазначених елементів.

(b) Договірна сторона може застосовувати кожну з зазначених у підпункті (а) вимог тільки в тому випадку, якщо

(i) вона застосовувала таку вимогу на момент, коли вона стала учасницею даного Договору; або

(ii) ставши учасницею даного Договору, вона повинна застосовувати таку вимогу в силу зобов’язання за договором, що був укладений до дати вступу в силу даного Договору.

(3) [Креслення] Якщо в заявці мається посилання на креслення, але такі креслення не були отримані відомством на дату одержання елементів, згаданих у пункті (1), на вибір заявника, або посилання на креслення вважаються виключеними, або датою подачі заявки вважається дата одержання відомством зазначених креслень.

(4) [Заміна опису, формули і креслень посиланням на іншу заявку] Без врахування положень пунктів (1), (2) і (3),

 Варіант А: кожна Договірна сторона передбачає

Варіант В: будь-яка Договірна сторона може передбачати

що посилання в заявці на іншу раніше подану заявку на той же самий винахід, поданий тим же самим  заявником чи його попередником, для цілей встановлення дати подачі заявки, може заміняти кожен з наступних елементів:

(і) частина, що зовні представляється описом винаходу,

(ii) частина, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули, чи

(iii) будь-які креслення,

за умови, що зазначені частини і креслення, а також, у випадку коли інша заявка була подана в це ж саме відомство, засвідчена копія такої іншої заявки, отримані цим відомством протягом запропонованого терміну. Якщо зазначені частини і креслення і, при необхідності, засвідчена копія, отримані відомством протягом зазначеного запропонованого терміну, датою подачі заявки, за умови дотримання інших вимог у відношенні дати подачі, вважається дата одержання відомством заявки, що містить посилання на раніше подану заявку.

(5) [Мова] (а) Будь-яка Договірна сторона може вимагати, щоб вказівки, згадані в пункті (1)(i) і (ii), були складені офіційною мовою.

(b) Якщо кожна з частин, зазначених у пункті (1)(iii) і (2)(а)(i), чи будь-який текстової матеріал, що міститься в кресленнях, складені мовою, відмінною від офіційної мови, будь-яка Договірна сторона може вимагати, щоб їх переклад на офіційну мову був отриманий її відомством протягом запропонованого терміну. Якщо переклад отриманий протягом запропонованого терміну, датою подачі заявки вважається дата одержання відомством елементів, зазначених у пункті (1), на тій мові, на якій вони були вперше отримані.

(c) Будь-яка Договірна сторона може вимагати, щоб частини, зазначені в пункті (4)(i) і (ii), і будь-який текстової матеріал, що міститься в кресленнях, зазначених у пункті (4)(iii), були представлені офіційною мовою протягом терміну, зазначеного в пункті (4).

(d) Для цілей дійсного пункту “офіційна мова” означає офіційну мову відомства, чи у випадку декількох офіційних мов, одну з них.

(6) [Заборона для інших вимог] (а) У відношенні встановлення дати подачі не можуть пропонуватися які-небудь інші вимоги, що є додатковим чи відрізняються від вимог, передбачених у попередніх пунктах.

(b) Без врахування підпункту (а), для цілей будь-якого договору, що передбачає видачу регіональних патентів, Договірна сторона може вимагати, щоб заявка на регіональний патент містила вказівку принаймні однієї держави-учасниці цього договору.

 Дата подачі заявки:

Див. PCT, ст. 11; PLT, ст. 5.

PCT, ст. 11

(1) відомство, що одержує, встановлює як дату міжнародної подачі дату одержання міжнародної заявки, якщо при її одержанні відомство приходить до висновку, що:

(і) заявник із всією очевидністю не позбавлений, по причинах громадянства чи місця проживання, права подачі міжнародної заявки в відомство, що одержує,

(ii) міжнародна заявка складена встановленою мовою,

(iii) міжнародна заявка містить, принаймні, наступне:

(a) дані про те, що вона подається як міжнародна заявка,

(b) вказівку, принаймні, однієї Договірного держави,

(c) ім’я заявника, як установлено,

(d) частину, що зовні представляється описом винаходу,

(e) частину, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули винаходу.

(2) (a) Якщо відомство, що одержує, встановить, що міжнародна заявка на дату її одержання не задовольняє вимогам, перерахованим у пункті (1), воно пропонує заявнику внести необхідні виправлення, як передбачено Інструкцією.

(b) Якщо заявник виконає цю вимогу відповідно до Інструкції,  відомство що одержує встановлює як дату міжнародної подачі дату одержання необхідних виправлень.

(3) З урахуванням положень, передбачених статтею 64(4), будь-яка міжнародна заявка, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), і у відношенні якої встановлена дата міжнародної подачі, має силу правильно оформленої національної заявки в кожній зазначеній державі з дати міжнародної подачі, що розглядається як дата фактичної подачі в кожній зазначеній державі.

(4) Подача будь-якої міжнародної заявки, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), прирівнюється до подачі правильно оформленої національної заявки в значенні Паризької конвенції про охорону промислової власності.

PLT, ст. 5.

(1) [Елементи заявки] (a) якщо інше не запропоновано Інструкцією, і з урахуванням положень пунктів (2) – (8), Договірна сторона передбачає, що датою подачі заявки є дата, на яку її відомство одержало усе нижче перераховані елементи, представлені на вибір заявника на папері чи іншим способом, що допускається відомством для цілей дати подачі:

(i) явне або неявна вказівка на те, що ці елементи призначені бути заявкою;

(ii) вказівки, що дозволяють встановити особистість заявника чи дозволяють відомству зв’язатися з заявником;

(iii) частина, що зовні виглядає як опис.

(b) Договірна сторона для цілей дати подачі може приймати креслення як елемент, згаданий у підпункті (a)(iii).

(с) Для цілей дати подачі Договірна сторона може вимагати представлення як відомостей, що дозволяють встановити особистість заявника, так і відомостей, що дозволяють відомству зв’язатися з заявником, чи вона може прийняти докази, що дозволяють встановити особистість  заявника чи дозволяють відомству зв’язатися з заявником, як елемент, що згадується в підпункті (а)(ii).

 (2) [Мова] (a) Договірна сторона може вимагати, щоб дані, згадані в пункті (1)(a)(i) і (ii), були представлені мовою, яка прийнята відомством.

(b) для цілей дати подачі частина, згадана в пункті (1)(a)(iii), може бути представлена на будь-якій мові.

(3) [Повідомлення] Якщо заявка не задовольняє однієї чи декільком вимогам, що застосовуються Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2), відомство як найшвидше повідомляє про це заявника, надаючи можливість виконати таку вимогу і представити зауваження протягом терміну, запропонованого Інструкцією.

(4) [Наступне виконання вимог] (a) Якщо в спочатку поданій заявці не виконана одна чи декілька вимог, застосовуваних Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2), датою подачі, з урахуванням підпункту (b) і пункту (6), є дата, на яку згодом виконані усі вимоги, застосовувані Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2).

(b) Договірна сторона може передбачати, що у випадку, якщо одна чи декілька вимог, згаданих у підпункті (a), не виконані протягом запропонованого Інструкцією терміну, заявка вважається не поданою. Якщо заявка вважається не поданою, відомство повідомляє про це заявника з указівкою відповідних причин.

(5) [Повідомлення, що стосується відсутньої частини опису чи креслення] Якщо при встановленні дати подачі відомство вважає, що в заявці  відсутня частина опису чи що в заявці дається посилання на креслення, яке відсутнє у заявці, відомство негайне повідомляє про це заявника.

(6) [Дата подачі у випадку представлення відсутньої частини чи опису креслення] (a) Якщо відсутня частина опису чи відсутнє креслення представляються у відомство протягом терміну, який запропонований Інструкцією, ця частина опису чи креслення включаються в заявку і, з урахуванням підпунктів (b) і (c), датою подачі є дата, на яку відомство одержало цю частину опису чи це креслення, чи дата, на яку виконані усі вимоги, застосовувані Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2), у залежності від того, яка з них є більш пізньою.

(b) Якщо відсутня частина опису чи відсутнє креслення представляються відповідно до підпункту (a) для виправлення їх пропуску в заявці, у якій на дату, на яку один чи декілька елементів, згаданих у пункті (1)(a), були вперше отримані відомством, може бути отриманий пріоритет попередньої заявки, датою подачі, по клопотанню заявника, поданому протягом терміну, встановленому в Інструкції, і з урахуванням вимог, запропонованих Інструкцією, є дата, на яку виконані усі вимоги, що застосовуються Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2).

(c) Якщо відсутня частина опису чи відсутнє креслення, представлені відповідно до підпункту (a), вилучені протягом терміну, установленого Договірною стороною, датою подачі є дата, на яку виконані усі вимоги, що застосовуються Договірною стороною відповідно до пунктів (1) і (2).

(7) [Заміна опису і креслень посиланням на раніше подану заявку]

(a) З урахуванням вимог, запропонованих Інструкцією, для цілей дати подачі заявки, посилання, зроблене при подачі заявки мовою, прийнятому відомством, на раніше подану заявку заміняє опис і будь-які креслення.

(b) При невиконанні вимог, згаданих у підпункті (a), заявка може вважатися не поданою. Якщо заявка вважається не поданою, відомство повідомляє про це заявника, вказуючи відповідні причини.

(8) [Виключення] Ніщо в цій статті не обмежує:

(i) право заявника відповідно до статті 4G(1) чи (2) Паризької конвенції зберігати як дату подачі окремої заявки, згаданої в цій статті, дату первісної заявки, згаданої в цій статті, і у відповідних випадках перевагу права пріоритету;

(ii) право Договірної сторони застосовувати будь-які вимоги, що необхідні для надання переваги дати подачі попередньої заявки заявці будь-якого виду, що запропоновані Інструкцією.

 Дата фактичної подачі:

PCT, ст. 11(3).

(3) З урахуванням положень, передбачених статтею 64(4), будь-яка міжнародна заявка, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), і у відношенні якої встановлена дата міжнародної подачі, має силу правильно оформленої національної заявки в кожній зазначеній державі з дати міжнародної подачі, що розглядається як дата фактичної подачі в кожній зазначеній державі.

 Добросовісне використання:

Відповідно до Закону про авторське право Сполучених Штатів Америки – на додаток до спеціальних винятків – обмеження загального характеру виключного права власника авторського права. Як юридична доктрина цей термін виник і отримав законне визнання в Розділі 107 нового Закону про авторське право 1976 року. Добросовісне використання допускається в таких цілях, як складання критичних рецензій, коментарів, новин, репортажів, з метою навчання, освіти і наукових досліджень. При визначенні цього терміна варто враховувати такі фактори, як: чи носить використання комерційний характер чи переслідує лише освітні цілі, а не отримання прибутку; характер твору, що охороняється авторським правом; обсяг і значимість використовуваної частини відносно всього твору в цілому і вплив, який може зробити це використання на потенційний ринок збуту чи цінність цього твору. Добросовісне використання є свого роду вільним використанням твору. (Див. ГТАП, стор. 112).

 Договір про патентну кооперацію (PCT):

Договір про патентну кооперацію є угодою про міжнародне співробітництво в області патентів. Про нього часто говорять як про найбільш значний успіх у міжнародному співробітництві в цій області з моменту прийняття самої Паризької конвенції. Однак це в значній мірі договір, спрямований на раціоналізацію і співробітництво у відношенні подачі, пошуку та експертизи заявок на патент і поширення технічної інформації, що містяться в них. PCT не передбачає видачу “міжнародних патентів”: ця задача залишається винятково в компетенції патентних відомств тих країн, чи діє для тих країн, де одержуєтсья охорона (“зазначені відомства”). PCT не конкурує з Паризькою конвенцією; договір є спеціальною угодою в рамках Паризької конвенції, відкритим тільки для держав, що є також учасниками Паризької конвенції. Основними задачами РСТ є спрощення раніше встановлених процедур звернення в декілька країн за наданням патентної охорони винаходам, а також додання цим засобам більш ефективного і більш економічного характеру – в інтересах користувачів патентної системи і відомств, відповідальних за її адміністративне керування.

 Договір про регіональний патент:

PCT, ст. 45.

(1) Кожен договір, що передбачає видачу регіональних патентів (“договір про регіональні патенти”) і дає право подавати заявки на такі патенти всім особам, що користаються, відповідно до статті 9, правом подавати міжнародні заявки, може передбачати, що міжнародні заявки, що містять указівку чи вибір держави – учасниці обох договорів – договору про регіональний патент і цього Договору, – можуть подаватися як заявки на регіональні патенти.

(2) Національне законодавство такої зазначеної чи обраної держави може передбачати, що будь-яка вказівка чи вибір цієї держави в міжнародній заявці розглядається як бажання заявника одержати регіональний патент відповідно до договору про регіональний патент.

Е

Не має записів

Ж

Не має записів

З

Заявник: (ДВІД, стор. 10.1.6).

Заявником є юридична чи фізична особа, що представляє («подає») заявку на надання права промислової власності (наприклад, заявку на винахід чи заявку на реєстрацію товарного знаку) у відомство промислової власності, чи від імені якого таку заявку подає агент (представник).

Заявка:

Бланк для заяви, який заповнюється про надання реєстрації знаку чи патенту. Необхідний зміст на такому бланку буде відрізнятися в залежності від мети і джерела бланка. Див. PCT, ст. 3 (2): “Міжнародна заявка повинна містити, як це визначено в даному Договорі та Інструкції, заяву, опис винаходу, один чи декілька пунктів формули винаходу, одне чи декілька креслень (якщо це необхідно) і реферат.”

Заявка на патент:

(СВИД, стор. 10.1.19).

Документ, який подається заявником чи агентом (представником) від його імені, в якому висловлюється бажання отримати патент. У ньому звичайно міститься докладний опис винаходу, формула винаходу і креслення, якщо вони необхідні для розуміння винаходу. Відповідно до патентного законодавства деяких країн заявка на патент публікується через 18 місяців з дати подачі, чи якщо можливо, дати пріоритету, іноді разом зі звітом про пошук.

Заявка на промисловий зразок:

Документ, який подається заявником чи агентом (представником) від його (її) імені, в якому витребується реєстрація одного чи декількох промислових зразків.

 Звуковий знак (чутні позначення):

(ВПТЗ, 2.1, стор. 16).

(vii) Чутні позначення (звукові знаки)

Можна розрізнити дві типові категорії звукових знаків, а саме ті, які можна перекласти на музичні ноти чи інші символи та інші (наприклад, крик тварини).

Знак:

Знак являє собою позначення чи сполучення позначень, що служить для того, щоб відрізнити товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Знак може, зокрема, складатися з одного чи декількох характерних слів, букв, цифр, малюнків чи зображень, емблем, монограм чи підписів, кольорів чи комбінацій кольорів, може бути тривимірним, як, наприклад, форма чи інше спеціальне оформлення контейнера чи упаковки товару (за умови, що це не випливає винятково з функцій контейнера чи упаковки). Знак може також складатися з комбінації вищевикладеного.

Знак, що вводить в оману:

Париж, ст.6bis(1).

(1) Країни Союзу зобов’язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи по клопотанню зацікавленої особи відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знаку, що представляє собою відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, що здатні викликати змішання зі знаком, що по визначенню компетентного органа країни чи реєстрації країни застосування вже є в цій країні загальновідомим як знак особи, що користається перевагами цієї Конвенції, і використовується для ідентичних чи подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли суттєва складова частина знака являє собою відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішання з ним.

 Знак обслуговування:

Знак обслуговування – це позначення, яке використовується підприємствами, що надають послуги, наприклад, готелями, ресторанами, авіакомпаніями, туристичними бюро, пральнями і хімчистками і т.д., з метою відрізняти їх послуги від послуг інших підприємств. Тому знаки обслуговування виконують ту ж функцію, що і товарні знаки, з єдиною різницею, що вони застосовуються до послуг, а не до виробів (чи товарів).

І

Відомий рівень: Просто зазначений відомий рівень означає всі знання, що існували до відповідної дати подачі чи дати пріоритету заявки на патент, незалежно від того, існували вони у виді письмового чи усного розкриття.

 Змінювати:

Поліпшувати щось; змінювати до кращого. Може бути запропоновано змінити заявку на винахід, у якій не була досить точно зазначена поштова адреса заявника чи формула винаходу. (Див. PCT, ст. 19 (1 і 2) і 28).

PCT, ст. 19 (1 і 2)

(1) Після одержання звіту про міжнародний пошук заявник має право один раз змінити формулу міжнародної заявки, якщо представить зміни в Міжнародне бюро у встановлений термін. Одночасно заявник може представити відповідно до Інструкції коротке пояснення змін і вказати, як вони могли б відбитися на описі винаходу і кресленнях.

(2) Зміни не повинні виходити за рамки того, що розкрито в першому варіантіподаній міжнародній заявці.

PCT, ст. 28

(1) Заявнику дається можливість вносити зміни у формулу винаходу, опис винаходу і креслення в кожному зазначеному відомстві у встановлений термін. Зазначені відомства не повинні видавати патент чи відмовляти в його видачі до закінчення такого терміну, за винятком випадків, коли є спеціальна згода заявника.

(2) Зміни не повинні виходити за рамки того, що розкрито в поданій міжнародній заявці, якщо це не допускається національним законодавством зазначеної держави.

(3) Зміни повинні відповідати вимогам національного законодавства зазначеної держави у всіх випадках, не передбачених цими Договором і Інструкцією.

(4) Якщо зазначене відомство вимагає представлення перекладу міжнародної заявки, зміни повинні представлятися мовою перекладу.

Образотворчі елементи знака:

Див. Відень, ст. 2(1) – (3), 3 (1 і 2) і ст. 4 (1) – (6).

Ст. 2(1) – (3)

(1) Класифікація образотворчих елементів складається з переліку категорій, груп і підгруп, по яких прокласифіковані образотворчі елементи знаків, які у деяких випадках супроводжуються пояснювальними записками.

(2) Класифікація образотворчих елементів міститься в одному автентичному екземплярі на англійській і французькій мовах, який підписаний Генеральним директором Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі іменованими відповідно “Генеральний директор” і “Організація”) і зданий йому на збереження після дати, на яку дана Угода відкрита для підписання.

(3) Виправлення і доповнення, згадані в статті 5(3)(i), також містяться в одному автентичному екземплярі на англійській і французькій мовах, який підписаний Генеральним директором і зданий йому на збереження.

Ст. 3 (1 і 2)

(1) Класифікація образотворчих елементів засновується на англійській і французькій мовах, причому обидва тексти автентичні.

(2) Міжнародне бюро Організації (далі – “Міжнародне бюро”) виробляє після консультації з зацікавленими урядами офіційні тексти Класифікації образотворчих елементів на мовах, які Асамблея, згадана в статті 7, може визначити відповідно до пункту (2)(a)(vi) цієї статті.

Ст. 4 (1) – (6)

(1) З урахуванням зобов’язань, що накладаються даною Угодою, Класифікація образотворчих елементів має в кожній із країн Спеціального союзу то значення, яке їх надасться у цій країні. Зокрема, Класифікація образотворчих елементів не зв’язує країни Спеціального союзу у відношенні обсягу охорони, що надається  знаку.

(2) Компетентні відомства країн Спеціального союзу залишають за собою право використовувати Класифікацію образотворчих елементів у якості основної чи допоміжної системи.

(3) Компетентні відомства країн Спеціального союзу включають в офіційні документи і публікації про реєстрацію і продовження дії знаків номера категорій, груп і підгруп, до яких відносяться образотворчі елементи цих знаків.

(4) Перед зазначеними номерами є слова “Класифікація образотворчих елементів” чи їх скорочення, яке визначається Комітетом експертів, згаданим у статті 5.

(5) Будь-яка країна після дати підписання Угоди чи здачі на збереження ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання може заявити про те, що вона не зобов’язана включати номера всіх чи деяких підгруп в офіційні документи і публікації про реєстрацію і продовження дії знаків.

(6) Якщо будь-яка країна Спеціального союзу доручає реєстрацію знаків міжурядовому органу, вона приймає всі можливі заходи для забезпечення того, щоб такий орган застосовував Класифікацію образотворчих елементів відповідно до цієї статті.

 Винахідник:

(ДВІД, стор. 10.1.15).

Особа, що є автором винаходу. Відповідно до статті 4ter Паризької конвенції винахідник має право бути названим у якості такого в патенті.

Винахідницький рівень:

Заявлений винахід вважається відповідним винахідницькому рівню, якщо у відношенні відомого рівня він на відповідну встановлену дату не є очевидним для фахівців у даній області.

Винахід:

Винаходом є така нова ідея, що дозволяє на практиці вирішити конкретну проблему в області техніки.

Майнові права:

У відношенні творів – права авторів, що складають фінансовий аспект авторського права, на відміну від особистих немайнових прав. При цьому мається на увазі, що в межах обмежень, встановлених законодавством по авторському праву, власник прав може обумовлювати будь-яке публічне використання твору виплатою винагороди. Зокрема, майнові права містять у собі можливість здійснювати або видавати дозвіл на наступні види використання: на опублікування чи відтворення твору яким-небудь іншим способом для публічного поширення; на доведення його до загального відома шляхом виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом передачі по проводах; на переклад чи будь-яку іншу переробку твору і на публічне використання таких і т.п. (Див. ГТАП, стор. 96).

 Інтелектуальна власність:

У Конвенції ВОІВ «інтелектуальна власність» включає права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення, винахід у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень, припинення недобросовісної конкуренції, і всіх інших прав, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній чи художній областях. (Див. Конвенцію ВОІВ, ст. 2 (viii)).

(viii) “інтелектуальна власність” включає права, що стосуються:

– літературних, художніх і наукових творів,

– виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення,

– винахід у всіх областях людської діяльності,

– наукових відкриттів,

– промислових зразків,

– товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень,

– припинення недобросовісної конкуренції,

і всіх інших прав, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній чи художній областях.

 Виключні права:

Виключні права походять від “дії видачі патенту, і ця дія означає, що запатентований винахід не може бути використаний в країні видачі іншими особами, ніж власник патенту, якщо тільки власник патенту не згодний на таке використання. Таким чином, незважаючи на те, що власнику не дається передбачене законом право застосовувати свій винахід, йому дається передбачене законом право не допускати інших осіб до використання його винаходу, що часто формулюється як право позбавляти інших осіб можливості ……” (Див. МЧИС, стор. 13, п. 2.3).

2.3 Часто патенти відносять до “монополій”, однак в жодному з більшості законодавств винахіднику чи власнику запатентованого винаходу не дається право що-небудь використовувати чи продавати. Дія виданого патенту полягає в тім, що запатентований винахід не можна використовувати в країні особам, що не є власниками прав, якщо тільки сам патентовласник не заперечує проти такого використання. Таким чином, незважаючи на те, що власнику не дається законне право застосовувати свій винахід, йому дається законне право не допускати інших осіб до  використання його винаходу, що часто формулюється як право позбавляти інших осіб можливості виготовляти, використовувати чи продавати його винахід. Право порушити судову справу проти будь-якого особи, що використовує запатентований в країні винахід без його дозволу, являє собою найбільш важливе право патентовласника, оскільки воно дозволяє йому мати матеріальні вигоди, на які він має право як винагороду за його інтелектуальні зусилля і роботу і компенсації витрат, зроблених їм у процесі досліджень і експериментів, які призвели до створення винаходу.

Виключні права, що надаються патентом:

Париж, ст. 5A (2).

(2) Кожна країна Союзу має право вжити законодавчих заходів, що передбачають видачу примусових ліцензій для запобігання зловживань, що можуть виникнути в результаті здійснення виключних прав, наданих патентом, наприклад, у випадку невикористання винаходу.

Виконання перед публікою:

Відповідно до багатьох національних законів “виконанням перед публікою” вважається будь-яке виконання твору в місці, де є присутньою чи може бути присутньою публіка, чи в місці, яке не відкрите для публіки, але в який присутнє значне число осіб, яке виходить  за межи звичайного кола сім’ї і її найближчих соціальних знайомих.

Виконання твору:

Звичайно розуміється як показ твору в дії, наприклад за допомогою гри, декламації, співу, танцю чи демонстрації за допомогою проекційного апарату, або групі слухачів чи глядачів у їх присутності, або шляхом трансляції показу за допомогою таких технічних пристосувань чи процесів, як мікрофони, телемовлення чи кабельне телебачення. Виконання фольклорних творів не суперечить загальному тлумаченню терміна «виконання літературних і художніх творів» у тім значенні, у якому він використовується в Римській конвенції. Однак виконання може також включати показ іншого характеру, ніж виконання таких творів, наприклад у випадку виступу артистів естради. (Див. ГТАП, стор.182).

Виконавці:

(ДІФ ст.2 (a)).

Виконавці – це актори, співаки, музиканти, танцюристи і інші особи, що відіграють роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, інтерпретують чи іншим способом виконують літературні чи художні твори, або фольклор.

Використання винаходу:

Типовий закон ВОІВ (винаходи), розд. 134(3).

  1. Підрозділ (3). Це положення визначає «використання». Дане визначення дійсне для всіх положень Типового закону, у яких дається посилання на використання (наприклад, Розділи 138 і 148). Чисто торгові акти, як ввіз чи продаж, не є об’єктами використання: повинне мати місце виготовлення продукту чи застосування способу. Використання може мати ремісничий характер; тому воно не обов’язково має на увазі наявність заводу чи фабрики.

Закінчення терміну дії міжнародної реєстрації:

Мадридський протокол, ст. 3ter (2).

(2) Заява про територіальне поширення може бути також зроблене після міжнародної реєстрації. Така заява повинна бути представлена на бланку, що пропонується Інструкцією. Міжнародне бюро негайно вносить до Міжнародного реєстру запис про зроблену заяву і доводить до відома про нього зацікавлене чи зацікавлене відомства. Ця заява публікується в періодичному бюлетені Міжнародного бюро. Територіальне поширення набирає сили з дати внесення запису про нього до Міжнародного реєстру і припиняє свою дію після закінчення терміну дії міжнародної реєстрації, до якого воно відноситься.

 

К

Колективний знак: См. Париж, ст. 7bis(1); БИРПИ Типовий закон (знаки), розд. 1(1)(c)).

Париж, ст. 7bis(1)

(1) Країни Союзу зобов’язуються приймати заявки на реєстрацію і охороняти колективні знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового чи торгового підприємства.

БИРПИ Типовий закон (знаки), разд. 1(1)(c)).

(c) “колективний знак” означає будь-яке видиме позначення, яке призначене як таке і служить для цілі відрізняти походження чи будь-які інші загальні властивості товарів чи послуг різних підприємств, що використовують знак під контролем зареєстрованого власника.

 Конкуренція:

Париж, ст. 10bis(2).

(2) Актом недобросовісної конкуренції вважається всякий акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах.

 Контрафактні екземпляри твору:

Екземпляри твору, які виготовлені будь-яким способом і в будь-якій формі, виготовлення яких спричиняє порушення авторського права на твір. У випадку аудіовізуальних записів, фонограм чи їх дублікатів виготовлення контрафактних екземплярів може також скласти порушення відповідних суміжних прав. Такі екземпляри, як правило, підлягають конфіскації. (Див. ГТАП, стор. 133).

 Контрафакція:

Контрафакція – це, перш за все, підробка товару. Підроблений товар не тільки ідентичний у загальному значенні терміна, він ще робить враження справжнього товару (наприклад, сумка LOUIS VUITTON), який створюється чи пропонується справжнім промисловцем чи торговцем. (Див. ВПТЗ 13.2.1, стор. 98).

Звичайно, пропозиція такого підробленого товару тільки тоді має сенс, коли справжній товар відомий споживачу. Тому підроблені товари часто відносяться до категорії предметів розкоші і мають на собі загальновідомий товарний знак. Однак насправді це тільки збіг: підроблені товари можуть бути також товарами масового споживання чи товарами, що не продаються з товарним знаком, але захищаються іншими правами інтелектуальної власності, такими як авторське право чи охорона промислових зразків. Вони також можуть бути відомі тільки невеликій групі спеціалізованих споживачів – це, наприклад, гальма, застосовувані для автомобілів чи авіації, чи пестициди, відомі замовникам у сільському господарстві. У той же час ці приклади показують, наскільки небезпечним може бути використання підроблених товарів (один раз застосування підробленого пестициду привело до знищення всього річного врожаю зерна у великому регіоні Африки).

Найбільш типовими і широко відомими прикладами підроблених товарів є підроблені сумки LOUIS VUITTON, підроблені годинники ROLEX, CARTIER і інше шикарні годинники, підроблене спортивне взуття PUMA і REEBOK, підроблені спортивні майки LACOSTE і т.п. Всесвітній збут підроблених сумок LOUIS VUITTON і годинників ROLEX перевищує обсяг продажу справжніх товарів. Це показує, що контрафакція являє собою економічне явище, що має світове значення. Насправді, всесвітній збут підроблених товарів оцінюється на рівні близько 5 % від обсягу світової торгівлі, і ця цифра зростає. У дійсності важливе визнання того факту, що контрафакція є економічним злочином, який може порівнюватись із крадіжкою. Підроблювачі не тільки обманюють споживача, але також підривають репутацію справжнього виробника, крім того, що вони не платять державі податки і інші мита.

Л

Літературний твір: Строго говорячи – письмовий твір великої цінності з погляду краси і емоційного впливу його форми і змісту. Проте з погляду авторського права загальне згадування про літературні твори звичайно розуміється як різні оригінальні письмові твори, будь вони белетристичного, наукового, технічного або всього лише практичного характеру, незалежно від їх цінності чи призначення. (Див. ГТАП, стор. 149).

 Ліцензіар:

Див. ‘ліцензія’.

 Ліцензіат:

Див. ‘ліцензія’.

 Ліцензія:

Ліцензія означає у випадку права, що надається патентом чи корисною моделлю, промисловим зразком, новим сортом рослини чи товарним знаком («промислова власність»), дозвіл, який видається власником цього права («ліцензіаром») іншій особі («ліцензіата») на здійснення певних дій, що охоплюються цим правом. (Див. РЛРС, п. 78 (vii)).

  Ліцензія (в області авторського права):

В області авторського права звичайно розуміється як дозвіл, який видається автором чи іншим власником авторського права (ліцензіаром) користувачу твору (ліцензіатові) на його використання тим способом і відповідно до тих умов, які ними обговорені у відповідному договорі (ліцензійній угоді). На відміну від поступки авторського права, володіння авторським правом по ліцензії не передається; ліцензія лише надає право чи права на використання твору, а авторське право на нього зберігається за ліцензіаром, хоча воно і обмежується в залежності від широти наданої ліцензії. Ліцензія буває винятковою чи невинятковою; в останньому випадку власник авторського права за законом може надавати аналогічні ліцензії також і іншим ліцензіатам. Часто ліцензіат одержує також право використовувати свою ліцензію шляхом видачі дозволів іншим особам на відповідні види використання твору (субліцензії). У конвенціях по авторському праву і у національних авторсько-правових законодавствах може передбачатися видача в особливих випадках обов’язкових ліцензій і ліцензій за законом. (Див. ГТАП, стор. 145).

Особа, що має звичайні знання в даній області:

Див. Типовий закон ВОІВ (винаходи), розд. 115.

  1. Цей Розділ визначає другу умову патентоздатності, згадану в Розділі 113, тобто винахідницький рівень (іноді його називають “неочевидністю”).
  2. Для того щоб винахід був патентоздатним, йому недостатньо бути новим; він повинен також не бути очевидним з попереднього рівня. Попередній рівень, наявний для цілей оцінки винахідницького рівня, є тим же, що і для цілей оцінки новизни, і визначений у Розділі 114. Тому попередній рівень містить у собі зміст більш ранніх заявок відповідно до Розділу 114(2)(b); крім того, якщо винахід розкривається публіці при обставинах, згаданих у Розділі 114(3) чи (4), це розкриття не береться до уваги при оцінці винахідницького рівня.
  3. Так само як і у відношенні новизни, визначення винахідницького рівня є негативним. Винахідницький рівень присутній тоді, коли винахід не є очевидним з попереднього рівня. Ця умова виконана, якщо на дату подачі патентної заявки (чи на дату можливого пріоритету) винахід є неочевидним, у відношенні попереднього рівня, для фахівця, що має звичайні знання в даній області.
  4. Фахівець, що має звичайні знання в даній області, стосовно якого оцінюється винахідницький рівень, є тією особою, яка спеціалізується в даній країні в розглянутому питанні, однак не обов’язково є найкращим фахівцем даної країни в цієї області, на що указує використання прикметника “звичайні”.
  5. При оцінці винахідницького рівня попередній рівень техніки варто розглядати в цілому (див. Правило 115), тоді як для цілі оцінки новизни передбачення приймаються в увагу окремо (див. пункт j зауважень до Розділу 114).

Особисті немайнові права:

Ці права включають: право приймати рішення про обнародування твору; право заявляти на нього авторство (на те, щоб ім’я автора і назва твору згадувалися в зв’язку з використанням твору); право забороняти згадування імені автора, якщо автор твору бажає залишитися анонімом; право вибору псевдоніма в зв’язку з використанням твору; право заперечувати проти зміни твору без дозволу автора, проти його перекручування; право на вилучення твору з публічного користування в рахунок сплати компенсації за збиток, що заподіяний якій-небудь особі, що раніше одержала належний дозвіл на використання твору. Більшість авторсько-правових законодавств визнає особисті немайнові права як невід’ємну частину авторського права, не змішуючи їх з так званими «майновими правами». У деяких законодавствах передбачаються також особисті немайнові права виконавців для охорони від перекручувань їх виступів і для надання їм права вимагати згадування їх імені в зв’язку з їх виступами. (Див. ГТАП, стор. 161).

Помилкове зазначення:

Див. Париж, ст. 10 (1), (2) і 10ter.

Париж, ст. 10 (1), (2)

(1) Положення попередньої статті застосовуються у випадку прямого чи непрямого використання помилкових зазначення про походження продуктів чи дійсності особистості виробника, промисловця чи торговця.

(2) Зацікавленою стороною, незалежно від того, чи є нею фізична чи юридична особа, визнається усякий виробник, промисловець чи торговець, який займається виробництвом, виготовленням чи збутом цього продукту, який розташувався або в місцевості, яка помилково зазначена як походження продукту, або в районі, де знаходиться ця місцевість, або в помилково зазначеній країні чи в країні, де застосовується помилкове зазначення про походження.

10ter

(1) Країни Союзу зобов’язуються забезпечити громадянам інших країн законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9, 10 і 10bis.

(2) Крім того, вони зобов’язуються передбачити засоби, що дозволяють союзам і об’єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9, 10 і 10bis, у тій мері, у який це допускає закон країни, де заявники хочуть отримати охорону, для союзів і об’єднань даної країни.

M

«Малі права»: Загальноприйняте французький вираз для позначення прав на недраматичне виконання музичних творів з відповідним текстом чи без нього. Як правило, контроль за дотриманням цих прав здійснюється авторсько-правовими товариствами чи іншими відповідними організаціями, що мають право видавати дозвіл на виконання всіх творів з каталогу, який вона контролює. Дозвіл (ліцензія) дається за виплату відрахувань, стягнутих ними від імені правовласників для періодичного розподілу між ними відповідно до частоти використання кожного музичного твору і відповідно до статуту і затвердженого регламенту цього компетентного товариства чи іншої організації. У більшості країн існує лише одна організація, що здійснює такі права; каталог такої організації включає практично всі музичні твори, і, можливо, є всі підстави думати, що одержання від такої організації дозволу охоплює всі музичні виступи, що організуються особою, яка одержала дозвіл. (Див. ГТАП, стор. 186).

матеріально-правові умови патентоздатності:

PCT, ст. 27(5).

(5) Ніщо в даному Договорі і Інструкції не повинне розумітися як можливе обмеження права кожної Договірної держави встановлювати матеріально-правові умови патентоздатності. Зокрема, будь-яке положення дійсного Договору і Інструкції у відношенні визначення рівня техніки служить винятково для цілей міжнародної процедури, і, отже, будь-яка Договірна держава при визначенні патентоздатності винаходу, що заявляється в міжнародній заявці, має право застосовувати критерії свого національного законодавства у відношенні рівня техніки і інші умови патентоздатності, що не відносяться до вимог, які висуваются до форми і змісту заявок.

 Міжнародна заявка на патент:

(СВИД, стор. 10.1.14).

Заявка на охорону винаходу, яка подана відповідно до Договору про патентну кооперацію (PCT).

 Міжнародна подача:

PCT, ст. 11.

(1) відомство, що одержує, встановлює в якості дати міжнародної подачі дату одержання міжнародної заявки, якщо при її одержанні відомство приходить до висновку, що:

(і) заявник із всією очевидністю не позбавлений, по причинах громадянства чи місця проживання, права подачі міжнародної заявки в відомство, що одержує,

(ii) міжнародна заявка складена встановленою мовою,

(iii) міжнародна заявка містить, принаймні, наступне:

(a) згадування про те, що вона подається як міжнародна заявка,

(b) вказівка, принаймні, однієї Договірного держави,

(c) ім’я заявника, як установлено,

(d) частину, що зовні представляється описом винаходу,

(e) частину, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули винаходу.

(2) (a) Якщо відомство, що одержує заявку , установить, що міжнародна заявка на дату її одержання не задовольняє вимогам, перерахованим у пункті (1), воно пропонує заявнику внести необхідні виправлення, як передбачено Інструкцією.

(b) Якщо заявник виконає цю вимогу відповідно до Інструкції, відомство встановлює як дату міжнародної подачі дату одержання необхідних виправлень.

(3) З урахуванням положень, передбачених статтею 64(4), будь-яка міжнародна заявка, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), і у відношенні якої встановлена дата міжнародної подачі, має силу правильно оформленої національної заявки в кожній зазначеній державі з дати міжнародної подачі, що розглядається як дата фактичної подачі в кожній зазначеній державі.

(4) Подача будь-якої міжнародної заявки, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), прирівнюється до подачі правильно оформленої національної заявки в значенні Паризької конвенції про охорону промислової власності.

 Міжнародна публікація:

PCT, ст. 21.

(1) Міжнародне бюро здійснює публікацію міжнародних заявок.

(2) (a) За винятком випадків, передбачених у підпункті “b” і в статті 64 (3), міжнародна публікація міжнародної заявки здійснюється негайно після закінчення 18 місяців з дати пріоритету цієї заявки.

(b) Заявник може просити Міжнародне бюро опублікувати його міжнародну заявку в будь-який час до закінчення терміну, згаданого в підпункті “а”. Міжнародне бюро виконує це прохання відповідно до Інструкції.

(3) Звіт про міжнародний пошук чи декларація, згадана в статті 17 (2 “а”), публікується, як встановлено Інструкцією.

(4) Мова і форма міжнародної публікації, а також інші подробиці визначаються Інструкцією.

(5) Міжнародна публікація не здійснюється, якщо міжнародна заявка відкликається чи вважається відкликаною до того, як завершена технічна підготовка до її публікації.

(6) Якщо міжнародна заявка містить вираження чи креслення, що, на думку Міжнародного бюро, суперечать моралі чи суспільному порядку, чи якщо, на його думку, міжнародна заявка містить зневажливі висловлення, як вони визначені Інструкцією, Міжнародне бюро має право при публікації опустити такі вираження, креслення і висловлення, указавши їх місце, кількість опущених слів і креслень. По запиту Міжнародне бюро надає окремі копії опущених частин тексту чи креслень.

 Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності:

(СВИД, стор. 10.1.14).

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності є секретаріатом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Для цілей певних договорів (наприклад, РСТ і Мадридської угоди) і певних процедурних етапів Міжнародне бюро ВОІВ вважається відомством промислової власності.

 Мораль:

PCT, ст. 21(6).

(6) Якщо міжнародна заявка містить вираження чи креслення, що, на думку Міжнародного бюро, суперечать моралі чи суспільному порядку, чи якщо, на його думку, міжнародна заявка містить зневажливі висловлення, як вони визначені Інструкцією, Міжнародне бюро має право при публікації опустити такі вираження, креслення і висловлення, указавши їх місце, кількість опущених слів і креслень. По запиту Міжнародне бюро надає окремі копії опущених частин тексту чи креслень.

Музичний твір:

Звичайно розуміється як художній твір, який охороняється авторським правом. Такі твори складаються з різних сполучень звуків (твір) з текстом чи без тексту (текст до музичного твору чи лібрето), призначених для виконання на музичних інструментах і/чи за допомогою голосу. Якщо твір також призначається для виконання на сцені, він зветься музично-драматичним твором. Музика звичайно складає також частину кінематографічних творів. Автора музичного твору звичайно називають композитором. Найбільш часто зустрічаються такі видами використання музичних творів, що охороняються авторсько-правовими законодавствами, є відтворення (у вигляді нот чи звукозаписів), виконання, передача по радіо чи телебаченню, інші форми сповіщення для загального відома, аранжування і використання в якості фонової музики. Надаючи охорону за умови фіксації в матеріальній формі, авторсько-правові законодавства охороняють лише музику, яка записану нотним записом, або музику, з якої зроблена відповідна звукозапис. Інші авторсько-правові законодавства охороняють також імпровізації чи емпірично передані музичні твори від фіксації чи доведення до загального відома без дозволу автора. (Див. ГТАП, стор. 163).

 Мультимедійна продукція:

Хоча ніякого прийнятного юридичного визначення не зроблено, існує згода, що сполучення звуку, тексту і образів у цифровій формі, що зроблено програмою для ЕОМ, втілює в собі оригінальне вираження авторства, достатнє для обґрунтування охорони мультимедийної продукції під прикриттям авторського права.

H

Назва винаходу: (СВИД, 10.1.25).

Декілька слів, що містяться в заяві заявки, що ясно, кратко і по можливості конкретно вказують предмет винаходу.

Найменування місця походження:

(Лісабон, ст. 2 (1 і 2)).

(1) У даній Угоді “найменування місця походження” означає географічну назву країни, району чи місцевості, що служить для позначення виробу, що походить даної країни, району чи місцевості, і якість і особливості якого пояснюються виключно чи головним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські фактори.

(2) Країною походження є країна, назва якої представляє найменування місця походження, яке створило товару його репутацію, чи країну, у якій знаходиться район чи місцевість, назва яких дала найменування такого місця походження.

 Порушувати:

Париж, ст.6quinquies B.1

  1. якщо знаки можуть торкнутися права, які придбані третіми особами в країні, де отримується охорона.

Порушення:

Париж, ст. 2(1).

(1) У відношенні охорони промислової власності громадяни кожної країни Союзу користуються у всіх інших країнах Союзу тими ж перевагами, що даються в даний час чи будуть надані згодом відповідними законами власним громадянам, не ущемляючи при цьому прав, спеціально передбачених цією Конвенцією. Виходячи з цього, їх права будуть охоронятися так само, як і права громадян даної країни, і вони будуть користатися тими ж законними засобами захисту від усякого зазіхання на їх права, якщо при цьому дотримані умови і формальності, що надаються власним громадянам.

 Порушення авторського права:

Використання без дозволу твору, що охороняється авторським правом, у тих випадках, коли дозвіл на використання надається законом. Порушення авторського права звичайно складається в самому факті використання без дозволу (наприклад, експонування, відтворення, виконання, передача по радіо чи телебаченню, а також інші способи доведення твору до загального сповіщення без дозволу на це; поширення без дозволу, вивіз чи увіз його екземплярів без дозволу; плагіат; використання похідних творів без згоди автора і т.д.); у тих країнах, де охороняються особисті немайнові права авторів, порушення авторського права може також складатися в перекручуванні твору, у не згадуванні автора і т.д. (Див. ГТАП, стор. 131).

 Порушення права на товарний знак:

Порушення права на товарний знак означає реєстрацію чи використання, як правило, загальновідомого іноземного товарного знаку, що не зареєстрований у країні (чи є юридично недійсним у результаті невикористання). (Див. ВПТЗ, 13.1, стор. 97).

Паризька конвенція у своїй Статті 6bis передбачає, що загальновідомому товарному знаку повинна бути надана охорона, навіть якщо він не зареєстрований у країні. Дана норма є важливою підставою для захисту загальновідомих знаків виробника від правопорушення. Однак дія статті 6bis обмежена ідентичними чи подібними товарами. Часто правопорушники у відношенні загальновідомих товарних знаків використовують їх на зовсім різних товарах чи у відношенні послуг. Більш того, іноді суди вимагають, щоб товарний знак був загальновідомим у країні, і відхиляють охорону, навіть якщо справжній власник товарного знаку може довести його загальновідомість на міжнародному рівні в значній кількості країн. Тому необхідна більш досконалий захист від порушення прав на товарні знаки. Розділ 6(1)(d) Типового закону поширює охорону на загальновідомі товарні знаки і фірмові найменування незалежно від зв’язаних з ними товарів чи послуг. Це є важливим нововведенням, однак це все-таки припускає, що товарний знак повинен бути загальновідомим у країні, – вимога, що не в змозі врахувати в достатній мері зростаюче значення міжнародної торгівлі.

 Науковий твір:

Твір, у якому питання розглядаються таким чином, щоб відповідати вимогам наукового підходу. Ця категорія творів далеко не обмежується областю природничих наук чи літературних творів наукового характеру. При визначених обставинах програма ЕОМ також може бути науковим твором. В авторсько-правових законодавствах загальне посилання на наукові твори часто розуміється як означаючі усі види творів, крім художніх чи белетристичних, наприклад такі, як твори з питань техніки, довідники, науково-популярні твори або практичні посібники. Проте наукові твори, що охороняються авторським правом, не включають наукові винаходи, відкриття, наукові дослідження чи наукові праці. (Див. ГТАП, стор. 231).

 Наукове відкриття:

Конвенція ВОІВ, ст. 2 (viii).

(viii) “інтелектуальна власність” включає права, що стосуються:

-літературних, художніх і наукових творів,

– виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення,

-винахід у всіх областях людської діяльності,

-наукових відкриттів,

-промислових зразків,

-товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень,

-припинення недобросовісної конкуренції,

і всіх інших прав, що є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній чи художній областях.

Національний патент:

(PCT, ст. 2 (iii)).

(iii)”національний патент” означає патент, який видається національним органом;

Національний режим:

Національний режим означає, що у відношенні охорони промислової власності кожна країна-учасниця Паризької конвенції повинна надавати ті ж переваги у відношенні охорони громадянам інших країн-членів, які вона надає своїм власним громадянам.

Недобровільна ліцензія:

Типовий закон ВОІВ (винаходу), разд. 147(i).

  1. Процедури, передбачені в главах IX і X, є адміністративними, а не судовими (за винятком деяких апеляційних скарг: див. розділи 152(2)(a) і 156(4)(b)). Перевага цієї альтернативи полягає в тім, що адміністративна процедура в принципі швидше і дешевше судової, а швидкість і вартість є істотними факторами ефективності системи недобровільних ліцензій і їх використання урядом чи для уряду. Однак зовсім очевидно, що немає нічого, що могло б перешкодити країні зробити вибір на користь виключно судової процедури, і тому що така процедура краще відповідає її правовим традиціям, і по будь-якій іншій причині. У цьому випадку способом збереження основних переваг адміністративної процедури була би наявність спрощеної форми судової процедури для недобровільних ліцензій і їх використання урядом для чи уряду.

Недобросовісна конкуренція:

Дії чи практика, які здійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, що суперечать чесній практиці, зокрема: 1) дії, здатні викликати змішання з  продукцією чи послугами, або промисловою  чи торговою діяльністю підприємства; 2) помилкові твердження, здатні дискредитувати продукцію чи послуги, або промислову чи торгову діяльність підприємства; 3) вказівки чи твердження, здатні ввести публіку в оману, зокрема у відношенні способу виготовлення продукту або кількості, якості чи інших характеристик продукції або послуг; 4) дії, спрямовані на неправомірне придбання, розкриття чи використання комерційної таємниці; 5) дії, здатні викликати зниження розпізнавальної здатності чи інший збиток репутації іншого знака, або спрямовані на неправомірне використання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.

Недостатнє використання:

Париж, ст. 5A(4).

(4) Примусова ліцензія не може бути отримана через чи невикористання недостатнє використання до закінчення терміну в чотири роки, починаючи з дати подачі заявки на патент, чи трьох лет з дати видачі патенту, причому повинен застосовуватися термін, що минає пізніше; у видачі примусової ліцензії буде відмовлено, якщо патентовласник доведе, що його бездіяльність була обумовлена поважними причинами. Така примусова ліцензія є невиключною ліцензією і може передаватися навіть у формі видачі субліцензії, але лише разом з частиною промислового торгового чи підприємства, що використовує цю ліцензію.

Неочевидність винаходу:

Див. PCT, ст. 33(1); Проект 1991, ст. 11(1) and (3).

PCT, ст. 33(1)

1) Метою міжнародної попередньої експертизи є складання попереднього і не зобов’язуючого висновку про те, чи є заявлений винахід новим, чи відповідає він винахідницькому рівню (є неочевидним) і чи може бути промислово придатним.

Проект 1991 р., ст. 11(1)

(1) [Патентоздатність] Щоб бути патентоздатним, винахід повинен бути новим, повинен демонструвати винахідницький рівень (бути неочевидним) і повинен, на вибір Договірної сторони, або бути корисним, або промислово придатним.

 Проект 1991 р., ст. 11(3)

(3) [Винахідницький рівень (неочевидність)] Винахід вважається демонструючим винахідницький рівень (неочевидним), якщо з урахуванням рівня техніки, визначеного в пункті (2), він не є очевидним особі, що має звичайну кваліфікацію в даній області, на дату подачі, чи якщо заявлений пріоритет, на дату пріоритету заявки на винахід.

Неочевидний характер винаходу:

Див. PCT, ст. 33(1); Проект 1991, ст. 11(1) and (3).

PCT, ст. 33(1)

Проект 1991 р., ст. 11(1)

1) Метою міжнародної попередньої експертизи є складання попереднього і не зобов’язуючого висновку про те, чи є заявлений винахід новим, чи відповідає він винахідницькому рівню (є неочевидним) і чи може бути промислово придатним.

 Проект 1991 р., ст. 11(3)

(1) [Патентоздатність] Щоб бути патентоздатним, винахід повинен бути новим, повинен демонструвати винахідницький рівень (бути неочевидним) і повинен, на вибір Договірної сторони, або бути корисним, або промислово придатним.

 Проект 1991 р., ст. 11(3)

(3) [Винахідницький рівень (неочевидність)] Винахід вважається демонструючим винахідницький рівень (неочевидним), якщо з урахуванням рівня техніки, визначеного в пункті (2), він не є очевидним особі, що має звичайну кваліфікацію в даній області, на дату подачі, чи якщо заявлений пріоритет, на дату пріоритету заявки на винахід.

Непатентоздатний винахід:

PCT, ст. 35(2).

2) Висновок міжнародної попередньої експертизи не містить ніяких тверджень про те, чи є винахід або чи представляється заявлений винахід патентоздатним чи непатентоздатним відповідно до якого-небудь національного законодавства. З урахуванням положень пункту (3) у висновку затверджується по кожному пункту формули, чи представляється він задовольняючим критеріям новизни, винахідницького рівня (неочевидності) і промислової застосовності, як вони визначені для цілей міжнародної попередньої експертизи в статті 33 (1) – (4). Це твердження супроводжується посиланнями на документи, що вважаються підтвердженням зроблених висновків з такими поясненнями, що вимагаються в даних конкретних обставинах. Твердження супроводжується також іншими зауваженнями, як це передбачено Інструкцією.

 Несущий програми сигнал:

Генерируемая електронним генератором несуща частота, що передає програми радіо- і телемовних організацій через космічний простір. «Випромінюваний сигнал» розуміється як  який-небудь несущий програми сигнал, спрямований на супутник чи минаючий через нього; «похідний сигнал» – це сигнал, що одержується шляхом модифікації технічних характеристик випромінюваного сигналу, головним чином з метою передачі для широкої публіки. У цьому контексті програма означає сукупність живого виконання чи запису, що складається з зображень,  звуків чи тих і інших, втілених у сигнали, випромінювані з метою наступного поширення. (Див. ГТПА, стор. 197).

Новаторство:

Типовий закон ВОІВ (винаходу), Преамбула.

  1. З огляду на

(a) значення нових технологій для економічного розвитку і, особливо, для індустріалізації країни;

(b) необхідність створення нових технологій у країні і адаптації існуючих технологій до потреб країни;

(c) необхідність мати доступ до іноземних технологій;

  1. З огляду на також

(a) що однією з основних умов для створення нових технологій у країні, адаптації існуючих технологій до потреб країни і доступу до іноземних технологій є створення відповідної адміністративно-правової структури для заохочення винахідницької активності серед громадян країни, для сприяння інвестиціям в усі галузі промисловості, що використовують винаходи, і для оцінки, добору, придбання і засвоєння іноземних технологій, а також удосконалення таких технологій відповідно до потреб країни;

(b) що охорона винаходів і винагорода за новаторство є важливими елементами такої адміністративно-правової структури;

  1. Приймаючи до уваги,

(a) що охорона винаходів і винагорода за новаторство містять у собі як особисті, так і суспільні інтереси;

(b) що надання прав у відношенні охорони винаходів і винагороди за новаторство повинне врівноважуватися накладенням зобов’язань;

(c) що важливим обов’язком для патентовласника є забезпечення належного використання запатентованого винаходу на території країни;

(d) що, крім розгляду заявок на охорону винаходів, відомство промислової власності вирішує задачу надання широкій публіці інформації про існуючі технології на основі опублікованих патентних документів;

(e) що адміністративно-правова структура для охорони винаходів і винагороди за новаторство і для поширення інформації про технології складає важливий елемент технічної інфраструктури країни;

Новизна винаходу:

Див. PCT, ст. 33(1), Типовий закон ВОІВ (винаходи), розд. 114.

PCT, ст. 33(1)

1) Метою міжнародної попередньої експертизи є складання попереднього і не зобов’язуючого висновку про те, чи є заявлений винахід новим, чи відповідає він винахідницькому рівню (є неочевидним) і чи може бути промислово придатним.

  Типовий закон ВОІВ (винаходи), розд. 114.

  1. Цей розділ стосується першої умови патентоздатності, згаданого в розділі 113, тобто, новизни.
  2. У підрозділі (1) зазначений принцип, відповідно до якого винахід повинен бути не тільки ідеєю винахідника (тобто новим), але також повинен бути об’єктивно новим. Винахід є об’єктивно новим, якщо він не складає частину попереднього рівня техніки, тобто, він не “передбачається” попереднім рівнем; таким чином визначення новизни є негативним. Якщо, наприклад, винахід уже розкривався в друкованій публікації, ця публікація являє собою “передбачення”, і тому винахід не є новим.
  3. Підрозділ (2): “Попередній рівень” можна описати як сукупність знань, прийнятих до уваги для оцінки новизни винаходу, а також “винахідницького рівня” (див. розділ 115). Вирішальним моментом при визначенні попереднього рівня у відношенні даного винаходу (оскільки рівень техніки розвивається увесь час і попередній рівень підвищується з кожним моментом) є дата подачі заявки на патент на винахід чи, якщо можливо, дата подачі заявки, на підставі якої виспрашиваєтся пріоритет. Для одержання переваги такої “дати пріоритету” заявка на патент повинна відповідати положенням розділу 127.
  4. Новизна може бути універсальною чи локальною. У першому випадку новизна може бути скасована будь-якою подією, що відбувається де-небудь у світі. В другому випадку новизна може бути скасована тільки подією, що відбувається в даній країні. Обидві системи мають переваги і недоліки. Теоретично універсальна новизна є більш задовільною, тому що вона відповідає самому поняттю нового винаходу, оскільки щось, що уже десь створено, не може бути новим у строгому значенні. Однак система локальної новизни дає можливість видавати патенти на вироби і способи, що є новими в даній країні і не є такими у світовому масштабі, і це може мати стимулюючий вплив як на винахідницьку діяльність, так і на інвестиції в дану країну.
  5. Типовий закон рекомендує використовувати змішану систему, яка передбачає універсальну новизну у відношенні публікацій у матеріальній формі і локальну новизну у відношенні інших форм розкриття винаходу. Природно, будь-яка країна може вибрати універсальну новизну навіть у відношенні нематеріальних форм розкриття.
  6. Що стосується універсальної новизни, то поняття “публікація” варто розуміти в обмежувальному значенні. Наприклад, текст, який відтворюється в обмеженій кількості копій, не доступних широкої громадськості, не є “публікацією” для цілей попереднього рівня. Було б необхідно, щоб принаймні один екземпляр був доступний публіці, наприклад, у бібліотеці. Словосполучення “у матеріальній формі” використовується для уточнення терміна “публікація”, для того щоб відрізняти розкриття, що мають речовинне існування, від усних розкриттів і розкриттів через використання чи іншим способом. Прикладами таких “публікацій у матеріальній формі” можуть бути друковані, машинописні чи рукописні публікації, а також мікрофільми, записи на магнітних стрічках чи компакт-дисках, комп’ютерні карти, магнітні стрічки чи компакт-диски.
  7. У випадку локальної новизни доведення до відома публіки може відбуватися за допомогою усних розкриттів (під час публічної лекції, наприклад), з використанням виробу чи способу, що втілює в собі винахід, чи будь-якими іншими способами (такими як показ чи виставка).
  8. У принципі попередній рівень містить у собі тільки те, що було розкрито публіці до визначальної дати (пункт (а)). Однак існує виключення у випадку змісту вітчизняної заявки на патент, що має дату подачі, чи якщо можливо, дату пріоритету, що раніш визначальної дати: цей зміст складає частину попереднього рівня, хоча він ще не був розкритий публіці, але за умови, що він включений в патент, що потім видається на підставі зазначеної заявки (пункт (b)). Ціль цього положення полягає в тому, щоб уникнути охорони того самого винаходу двома патентами, коли дві заявки знаходяться на розгляді в патентному відомстві одночасно і одна не може бути протиставлена інший як попереднє розкриття публіці. Для врегулювання цієї ситуації можливі два рішення. Перше – це те, що представлено в Типовому законі (так звана система “усього змісту”): весь зміст заявки, що має більш ранню дату подачі чи дату пріоритету (“більш рання заявка”), складає частину попереднього рівня у відношенні іншої заявки (“більш пізня заявка”), тобто, не тільки те, що заявлено у формулі більш ранній заявці, але також те, що міститься в описі цієї заявці (без формули); саме весь зміст більш ранньої заявки необхідно порівнювати з формулою винаходу, який є в більш пізній заявці. Тому в рамках системи “усього змісту” можливо, що більш пізня заявка подається на предмет, що не є винаходом, заявленим у більш ранній заявці. З іншого боку, відповідно до другого можливого рішення (так звана система “попередньої формули”) більш рання заявка перешкоджає видачі патенту на підставі більш пізньої заявки тільки в тому випадку, якщо в обох заявках заявлений тий саме винахід: іншими словами, щось, що тільки описано в більш ранній заявці, але не заявлено в ній, не може бути протипоставлене більш пізній заявці.

і. Типовий закон рекомендує прийняття так званої системи “усього змісту” тому, що нею легше керувати; справді, порівняння формул винаходів двох заявок, яке необхідно проводити в системі “попередньої формули”, є важкою задачею. Слід зазначити, що в кожній з цих систем тільки те, що фігурує в патенті, який видається на підставі більш ранньої заявки, може бути протипоставлене більш пізній заявці. Елемент, що фігурує в більш ранній заявці в тому вигляді, у якому вона подана, але який пізніше був анульований, не приймається в увагу. Патентне відомство, що проводить експертизу більш пізньої заявки і наявність більш ранньої заявки, всі елементи якої можуть бути протипоставлені більш пізній заявці, повинне відкласти експертизу до завершення діловодства по більш пізній заявці; потім, і тільки потім з’явиться можливість знати, що, можна протиставити більш пізній заявці і експертизу можна продовжити.

  1. При визначенні, чи є винахід новим, кожен елемент попереднього рівня повинен враховуватися окремо. Таким чином, передбачення існує тільки у тому випадку, якщо патентна заявка цілком виявляється в єдиному елементі попереднього рівня. Навпроти, попередній рівень розглядається як ціле при оцінці винахідницького рівня (див. Правило 115 і пункт e зауважень до Розділу 115).
  2. Підрозділ (3) передбачає “пільговий період” для патентної заявки, що може бути винаходом, що заявляється після того, як винахід був розкритий публіці в результаті дій заявника чи його правонаступника, при цьому таке розкриття не вважається попереднім рівнем, який протиставляється заявці. Пропонований пільговий період складає один рік з дати розкриття винаходу публіці. Такий пільговий період становить особливий інтерес для країни, що розвивається, оскільки не завжди можна чекати, що громадяни такої країни під час здійснення винаходу повною мірою інформовані про важливість тримати його в таємниці до подачі патентної заявки. Тому пільговий період дозволяє їм уникнути втрати їх прав по недосвідченості. Типовим випадком розкриття, охоплюваного підрозділом (3), був би показ винаходу, протягом пільгового періоду, на офіційній офіційно чи визнаній міжнародній виставці (див. статті 11 Паризької конвенції про охорону промислової власності, – нижче “Паризька конвенція”).
  3. Варто зрозуміти, що пільговий період стосується тільки вітчизняних винаходів. У закордонній країні, закон якої не містить положення, аналогічного Розділу 114(3), публічне розкриття винаходу до дати подачі вітчизняної заявки може скласти попередній рівень, що перешкоджає видачі патенту. Тому, якщо патентна охорона испрашивается також і в інших країнах, важливо подать вітчизняну заявку до будь-якого розкриття винаходу, не покладаючись на пільговий період.
  4. Підрозділ (4) стосується випадку, коли розкриття винаходу з’явилося результатом зловживання стосовно заявника чи його правонаступника. Актами зловживання могли б бути, наприклад, крадіжка винаходу чи порушення угоди, що зобов’язує якусь особу тримати в таємниці винахід, переданий йому заявником чи його правонаступником. Якщо заявник подає патентну заявку на винахід унаслідок зловживання, таке розкриття не вважається попереднім рівнем, який протиставляєтьяс заявці.

Новизна промислового зразка:

Типовий закон ВОІВ (промислові зразки), разд. 4.

Правильно оформлена заявка на реєстрацію промислового зразка дає підставу для припущення (презумпцію), що зразок був новим під час подачі заявки.

 У відношенні новизни підрозділ (1) встановлює презумпцію на користь заявника на реєстрацію промислового зразка, за умови, що заявка складена відповідно до розділів 11 і 13. Ця презумпція важлива, якщо зареєстрований власник збуджує процесуальні дії проти користувача цього ж промислового зразка. Відповідач зобов’язаний довести, що зразок заявника не був новим під час подачі заявки. Презумпція також може відігравати роль у випадку заперечення, поданого відповідно до розділу 15, альтернатива В, чи апеляційної скарги, поданої заявником відповідно до розділу 18 проти відмовлення в реєстрації на підставі відсутності новизни (у випадку експертизи по суті відповідно до розділу 15, альтернатива С).

Промисловий зразок не є новим, якщо до дати подачі заявки на реєстрацію чи до дати пріоритету, належним чином заявленого у відношенні його, він був доведений до загального відома в будь-якому місці і у будь-який час шляхом опису чи використання, чи іншим способом.

 Підрозділ (2) встановлює спосіб, за допомогою якого можна спростувати презумпцію підрозділу (1): опонент зареєстрованого власника повинен довести, що зразок був доведений до загального відома до дати подачі заявки чи до дати належним чином заявленого пріоритету.

Комітет по третьому Типовому закону виніс рішення на користь абсолютної новизни, тобто без якого б то ні було обмеження в часі, місці чи способі, за допомогою якого попереднє творіння було доведено до загального відома. Однак, він висловив думку, що рівною мірою можуть передбачатися і інші рішення. Принцип абсолютної новизни означає, що необхідно враховувати навіть ті попередні творіння, що доведені до загального відома у віддаленій країні чи задовго до подачі заявки на реєстрацію промислового зразка. Для доведення цього принципу до потрібного стану можуть бути запропоновані обмеження в часі (50 лет до подачі заявки, наприклад), просторі (наприклад, територія країни) чи способі, за допомогою якого попереднє творіння було доведено до загального відома (наприклад, розкритими вважаються тільки ті зразки, що опубліковані в результаті подачі заявки в країні, чи ті, які користуються популярністю де-факто в промислових чи ділових колах цієї країни).

Чи замість цього закон може також дозволити заявнику довести, як захист від попереднього творіння, що він не знав про більш раннє розкриття. Якби це рішення було прийнято, було б бажаним додаткове положення, що надає будь-якої третій особі, що добросовісно використовувало промисловий зразок до дати подачі заявки право продовжувати таке використання.

Щоб складати попереднє творіння, згадане в підрозділі (2), немає необхідності в тім, щоб утягував промисловий зразок у його строгому змісті. Попереднє творіння може скласти твір мистецтва чи форми, що зустрічається в  природі чи в суспільному надбанні, тобто, такі форми, що стали доступними для усіх.

Якщо була спроба отримати охорону на промисловий зразок, але зразок не був опублікований, наступній заявці на той же самий зразок не можна буде перешкодити через відсутність новизни, однак перша заявка буде мати право пріоритету відповідно до розділу 7 (1) і (3), і остаточна реєстрація цієї заявки може бути відхилена чи, якщо можливо, оскаржена на підставі недійсності відповідно до розділу 33.

Правило, відповідно до якого промисловий зразок, доведений до загального відома, більше не охороняється за законом про промислові зразки, конечно, також застосовується в тому випадку, якщо існує реальна особа, що має право на одержання правової охорони (див. главу 11), яка зробила цей зразок загальнодоступним до подачі заявки (за винятком випадків виставок, передбачених у підрозділі (3)). Тому особа, що має право на одержання правової охорони, зацікавлена подати заяву на реєстрацію як найшвидше, для того щоб не втратити охорону відповідно до закону про промислові зразки. (Однак при таких обставинах можливість авторсько-правової охорони не втрачається)

Промисловий зразок не вважається доведеним до загального відома тільки лише на підставі того, що протягом шестимісячного терміну, що передує подачі заявки на реєстрацію, він з’явився на офіційній чи офіційно визнаній виставці.

 Підрозділ (3) стосується випадку промислового зразка, виставленого на публічний огляд. Тільки на цій підставі промисловий зразок не вважається доведеним до загального відома, за умови, що виставка є офіційною чи офіційно визнаною і промисловий зразок був виставлений протягом шестимісячного терміну, що передує подачі заявки на реєстрацію.

Промисловий зразок не є новим тільки лише на підставі того, що він відрізняється від попередніх варіантів здійснення в незначних відносинах, чи що він відноситься до типу продукту, відмінного від зазначених варіантів.

 Відповідно до підрозділу (4) попередні творіння, які не мають новизни (див. підрозділ (2)), не обмежуються теми, які ідентичні зразку чи які відносяться тільки до того самого виду продуктів. Однак у цьому зв’язку акцент робиться на слові “незначних”. Об’єкти, що подібні тільки за формою, не повинні братися до уваги. Інакше було б майже неможливо створити що-небудь нове.

 Нове:

Заявлений винахід вважається новим, якщо він не передбачений попереднім рівнем техніки.

Новий винахід:

PCT, ст. 33(1).

1) Метою міжнародної попередньої експертизи є складання попереднього і не зобов’язуючого висновку про те, чи є заявлений винахід новим, чи відповідає він винахідницькому рівню (є неочевидним) і чи може бути промислово придатним.

 Ноу-хау:

Ноу-хау визначає ресурс речовинно-правових знань, що може бути необхідний для виробництва комерційно цінного продукту, хоча і не був необхідний для виконання вимоги розкриття заявки на винахід. Можна сказати, що ноу-хау являє собою спеціальні знання, яке необхідне для приведення в дію запатентованого винаходу; найчастіше воно є предметом письмового договору.

O

Власник авторського права: Звичайно розуміється як особа, якій належить авторське право на твір. За винятком декількох спеціальних випадків, що різні в різних авторсько-правових законодавствах, як правило, первісним власником авторського права є автор, що одержує авторське право в силу закону при створенні твору. Правовласниками можуть бути також спадкоємці автора в результаті спадкування. У деяких авторсько-правових законодавствах допускається передача авторського права в цілому або частково, унаслідок чого правонаступник стає власником авторського права в цілому чи в переданій частині такого. (Див. ГТАП, стор. 173).

 Обнародування:

Звичайно, (стосовно твору), розуміється як дія, що робить твір доступним для публіки, якими б ні були засоби його обнародування. Обнародуваний твір не є синонімом терміна «опублікування твору». (Див. ГТАП, стор. 79).

 Обнародуваний твір:

Твір, що став доступним для публіки, якими б ні були засоби його обнародування. Обнародуваний твір не обов’язково є опублікованим твором. (Див. ГТАП, стор. 79).

Позначення:

З призначення товарного знаку випливає, що в сутності будь-яке позначення, яке служить цілі відрізняти одні товарів від інших, може бути товарним знаком. Тому законодавство в області товарних знаків не повинне намагатися скласти вичерпний перелік позначень, які допускаються до реєстрації. Якщо дані приклади, то вони повинні бути практичною ілюстрацією того, що може бути зареєстровано, при цьому приклади не повинні бути вичерпними. Якщо необхідні обмеження, то вони повинні ґрунтуватися тільки на практичних розуміннях, таких як необхідність у працюючому реєстрі і необхідність у публікації зареєстрованого товарного знаку.

Якщо ми строго дотримуємось того принципу, що позначення повинне служити цілі відрізняти товари даного підприємства від товарів інших підприємств, то можна уявити собі наступні види і категорії позначень:

(i) Слова

Дана категорія включає найменування підприємств, прізвища, імена, географічні назви і будь-які інші слова чи набори слів, будь вони довільними чи ні, а також рекламні гасла.

(ii) Букви і цифри

Прикладами є одна чи більш букв, одна чи більш  цифр або будь-яке їх поєднання.

(iii) Зображення

Ця категорія включає зображення, малюнки і символи, а також плоскі зображення товарів чи упаковки.

(iv) Комбінації будь-яких елементів з числа приведених вище під (i), (ii) і (iii), включаючи логотипи і етикетки.

(v) Кольорові знаки

Дана категорія включає слова, зображення і будь-які їх комбінації в кольоровому виконанні, а також сполучення кольорів і колір сам по собі.

(vi) Просторові (об’ємні) позначення

Типовою категорією просторових позначень є форма виробів чи їх упаковка. В тім, і інші просторові позначення, такі як трипроменева зірка на автомобілях «Мерседес», можуть служити в якості товарного знака.

(vii) Чутні позначення (звукові знаки)

Можна розрізнити дві типові категорії звукових знаків, а саме ті, які можна перекласти на музичні ноти чи інші символи та інші (наприклад, крик тварини).

(viii) Нюхові знаки (знаки, що мають запах)

Представимо, що компанія продає свої товари (наприклад, папір для письма) з деяким ароматом і споживач звикає до розпізнавання товарів по їх запаху.

(ix) Інші (невидимі) позначення

Прикладами їх є позначення, які розпізнаються на дотик.

 Загальне право:

(П’ятимовний правовий і комерційний словник Уэста, стор. 283-284).

На відміну від права, яке створено постановою законодавчих органів, загальне право містить сукупність тих принципів і правил поведінки, що відносяться до керування і недоторканості особи і майна, що ведуть своє походження виключно від звичаїв і традицій античності чи від постанов і наказів судів, які визнають, підтверджують і захищають  такі звичаї і традиції, і, у цьому змісті, особливо від древнього неписаного права Англії. «Загальне право» – це все підґрунтя статутного і прецедентного права Англії і американських колоній до часів Американської революції. «Загальне право» містить ті принципи, звичаї і правила поведінки, що застосовуються до керівництва і недоторканості особи і майна, що не спираються у своїй законній сутності на яке-небудь позитивно виражене волевиявлення законодавчого органа. У широкому змісті «загальне право» може означати всю ту частину позитивного права, юридичної теорії і древніх звичаїв будь-якої держави чи нації, що має загальне і універсальне застосування, відмежовуючи тим самим спеціальні чи місцеві  правила або традиції.

Як складний прикметник, “загально-правове” розуміється на противагу чи в протиставленні “статутному”, а іноді і “справедливому” чи “карному”.

 Загальновідомий знак:

Париж, ст. 6bis.

(1) Країни Союзу зобов’язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи по клопотанню зацікавленої особи відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знаку, який представляє собою відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, який здатен викликати змішання зі знаком, що по визначенню компетентного органа країни чи реєстрації країни застосовується вже є в цій країні в якості загальновідомого знака особи, що користається перевагами дійсної Конвенції, і використовується для ідентичних чи подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли суттєва складова частина знака являє собою відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішання з ним.

(2) Для пред’явлення вимоги про анулювання такого знака дається термін не менш п’яти років, який починається з дати реєстрації знака. Країни Союзу мають право встановити термін, протягом якого може бути заборонено застосування знака.

(3) Термін не встановлюється для пред’явлення вимоги про анулювання або заборону застосування знаків, зареєстрованих чи використовуваних недобросовісно.

 Суспільне надбання:

Також має назву «domaine public», з погляду авторського права означає сферу всіх творів, що можуть бути використані будь-якою особою без якого-небудь дозволу, здебільшого через закінчення строку охорони чи відсутності міжнародного документа, що забезпечує охорону у випадку іноземних творів. (Див. ГТАП, стор. 203).

Обмеження авторського права:

Такі обмеження («виключення») складаються з положень в авторсько-правових законодавствах, що обмежують виключне право автора у відношенні використання його твору. Основними формами таких обмежень є випадки вільного використання, примусові ліцензії і ліцензії за законом. (Див. ГТАП, стор. 147).

 Опублікований твір:

Часто має назву також «публікація», опублікований твір нерідко розуміється як який-небудь твір, що став доступним для загального відома. Однак у більш вузькому правовому змісті опублікований твір звичайно означає лише твір, що став доступним для загального відома за допомогою відтворення і поширення його екземплярів. Більш детальні умови, що підлягають виконанню у відношенні твору, перш ніж він може вважатися опублікованим твором, передбачаються в міжнародних конвенціях і в деяких національних законодавствах; наприклад, у відповідності з Всесвітньою конвенцією по авторському праву публікація вважається такою за умови поширення для загального відома екземплярів твору, який можливо читати або сприймати іншим способом, – умова, яка не є обов’язковою в Бернській конвенції, яка також визнає публікацію у формі фонограм. Опубліковані твори в деяких відносинах регламентуються спеціальними правилами як відповідно до міжнародного, так і національного авторсько-правового законодавств. (Див. ГТАП, стор. 211).

 Оригінальність:

Оригінальність у відношенні твору означає, що цей власний твір автора, не є скопійованим цілком чи в основному з іншого твору. Вимога оригінальності висувається авторсько-правовим законодавством як у відношенні змісту, так і форми його вираження, а не у відношенні лише одних ідей, інформації чи методів, що знайшли втілення в творі. Оригінальність не слід змішувати з новизною. Існування аналогічного твору, раніше невідомого автору, не відбивається на оригінальності незалежного твору. У випадку похідного твору оригінальність полягає в індивідуальному методі переробки твору, який раніше існував, як це згадується, крім усього іншого, у статті 9 Мексиканського закону. Вимога оригінальності як умова надання авторсько-правової охорони виражається в багатьох національних авторсько-правових законодавствах, у яких твори, що підлягають охороні класифікуються як «оригінальні» (наприклад, у законодавствах Єгипту, ст. 1; Франції, ст. 5; Індії, розд. 13(а); Нігерії, розд. 1(2)(а); Сенегал, ст. 1; Великобританії, розд. 2(1); США, розд. 102 і т.п.). Дане значення поняття «оригінальний» не слід змішувати із значенням цього терміна, коли він використовується для протиставлення оригінальних творів, що існували раніше, похідним творам. (Див. ГТАП, стор. 175)

Відмова:

Перша дозволена підстава для відмови в реєстрації товарного знаку або її анулювання є у випадку, якщо товарний знак порушує права третіх сторін, які отримані в країні, у якій є охорона знака. Ці права можуть бути або правами на товарні знаки, які вже охороняються в країні, або іншими правами, такими як право на фірмове найменування чи авторське право. Друга дозволена підстава для відмовлення в реєстрації товарного знаку чи її анулювання є у випадку, якщо товарний знак позбавлений відрізняльного характеру, чи є чисто описовим, чи складається з родової назви. Третя дозволена підстава для відмовлення в реєстрації чи її анулювання є у випадку, якщо товарний знак суперечить моралі чи суспільному порядку країни, у якій подано заявку. Ця підстава стосується, у виді спеціальної категорії, товарних знаків, що мають характер, який вводить публіку в оману. Четверта дозволена підстава для відмовлення в реєстрації чи її анулювання є у випадку, якщо реєстрація товарного знаку склала би акт недобросовісної конкуренції. П’ята і остання підстава для відмовлення в реєстрації чи її анулювання є у випадку, якщо товарний знак використовується власником у такому виді, що істотно відрізняється від того, у якому він зареєстрований у країні походження. Несуттєві відмінності не можуть бути використані як основа для відмовлення в реєстрації чи її анулювання.

 Розрізняльні позначення:

Позначення є розрізняльним для товарів, на яких воно повинне застосовуватися, коли це позначення визнане як ідентифікатор товарів з конкретного торгового джерела, або здатне бути визнане таким (Див. ВПТЗ, 2.2, стор. 17).

Ми побачили, що товарний знак служить цілі відрізняти товари одного підприємства від товарів інших підприємств, і тому, для того щоб функціонувати як товарний знак, він повинен бути розрізняльним. Позначення, що не є розрізняльним не може допомогти споживачу ідентифікувати товари його смаку. Слово «яблуко» чи зображення яблука не можна зареєструвати у відношенні яблук, однак воно є дуже розрізняльним для комп’ютерів. Це показує, що розрізняльність повинна оцінюватися у відношенні тих товарів, на яких застосовується товарний знак.

Тест на перевірку того, чи є товарний знак розрізняльним, залежить від свідомості споживачів чи принаймні тих осіб, кому адресоване позначення. Однак дуже часто позначення не використовується до того, як воно заявлено до реєстрації, і тому можна ставити лише таке питання: «А чи здатне позначення відрізняти товари, на яких воно застосовується?»

На закінчення треба сказати про те, що позначення є розрізняльним для товарів, на яких воно повинне застосовуватися, коли це позначення визнане особами, яким воно адресовано, як ідентифікатор товарів з конкретного комерційного джерела, або здатне бути визнане таким.

Розрізняльність позначення не є безумовним і незмінним фактором. Це винятково справа случаю. У залежності від кроків, що робляться користувачем позначення чи третіми особами, воно може бути придбано, збільшене чи навіть загублене. Такі обставини, як (можливо тривале і інтенсивне) використання позначення, приходиться враховувати в тому випадку, коли чиновник-реєстратор думає, що позначення не має необхідної розрізняльності, тобто, якщо воно вважається не відмітним по своїй суттєвості.

Безсумнівно, існують різні ступені розрізняльності, і все питання зводиться до того, яким чином відмітне позначення повинне бути дороблене, щоб підлягати реєстрації, незалежно від свого можливого використання. У цьому зв’язку звичайно є різниця між деякими типовими категоріями знаків:

2.2.1 Так звані фантазійні чи винайдені товарні знаки, що не мають смислового значення. Відомим прикладом цієї дуже відмітної категорії є товарний знак KODAK.

Ці товарні знаки не можуть бути популярні у осіб, які зайняті у системі маркетингу, оскільки вони вимагають величезних вкладень у рекламу для того, щоб стати відомими для споживачів. Проте вони користаються дуже сильною правовою охороною.

2.2.2. Загальноприйняті слова з розмовної мови можуть бути також дуже розрізняльними, якщо вони мають фантазійне значення у відношенні товарів, на яких вони використовуються. Те ж саме застосовується до відповідного зображенням. Прикладами є знаменитий товарний знак CAMEL (верблюд) для сигарет (і також знаменитий образотворчий знак) і знак APPLE (як слово, так і зображення) для комп’ютерів.

CAMEL і APPLE – явно не вигадані слова, і дотепер вони є дуже розрізняльними для товарів, до яких мають відношення.

2.2.3 Людям, що працюють у системі маркетингу, як правило, подобаються фірмові товарні знаки, що так чи інакше викликають у свідомості споживачів позитивні асоціації з продуктом. Тому вони схильні вибирати більш-менш описові терміни. Якщо позначення носить виключно описовий характер, воно втрачає свою здатність відрізнятись і не може бути зареєстровано таким, яким воно є, як товарний знак (див. главу 3). Однак не всі позначення, навіть якщо вони не є ні безглуздими, ні довільно використовуваними, обов’язково втрачають здатність розрізнятись: існує проміжна категорія позначень, що є асоціативними (суггестивними) стосовно товарів, для яких вони використовуються, а також до характеру, якості, походженню чи будь-якій іншій властивості цих товарів, (при цьому вони не є насправді описовими). Ці знаки підлягають реєстрації. На практиці вирішальне значення набуває питання у відношенні того, яким є товарний знак, що застосовується на товарах: асоціативним (суггестивним) чи описовим. Це питання варто вирішувати відповідно до місцевого законодавства і судової практики країни, а також за всіма обставинами конкретного випадку. Якщо чиновник-реєстратор має сумнів, або переконаний у тім, що термін є скоріше описовим, ніж асоціативним, йому варто розглянути, чи застосовувався вже термін, і якщо так, то якою мірою вже застосовувався заявником. У принципі можна сказати, що описовий термін є розрізняльним для тих чи інших товарів, якщо він придбав вторинне значення. Тобто, якщо тім особам, яким він адресований, довелося визнати його як покажчик того, що товари, для яких він використовується, походять з конкретного комерційного джерела.

У випадку виникнення сумнівів у відношенні того, яким є термін: описовим чи асоціативним, один той факт, що знак використовувався при здійсненні комерційної діяльності протягом певного періоду часу, може бути достатнім для його реєстрації.

Однак, чим більш описовим є термін, тим трудніше буде довести вторинне значення, і в цьому випадку буде потрібно наявність високого відсотка споживчої поінформованості.

Розрізняльна ознака:

Мадридський протокол, ст. 3(3).

(3) Якщо заявник просить охорону кольору як розрізняльну ознаку свого знака, він зобов’язаний

(i) заявити про це і супроводити свою міжнародну заявку вказівкою кольору чи комбінації ;

(ii) прикласти до своєї міжнародної заявки кольорові зображення даного знака, що будуть спрямовані разом з повідомленнями Міжнародного бюро; кількість екземплярів таких зображень встановлюється Інструкцією.

Розрізняльний характер знака:

Париж, ст. 5C(2).

(2) Використання товарного знаку його власником у такій формі, що відрізняється від зареєстрованої в який-небудь із країн Союзу лише окремими елементами, що не змінюють розпізнавального характеру знака, не спричиняють визнання недійсності реєстрації і не обмежують охорону, яка надається знаку.

Охорона:

В області авторського права і суміжних прав розуміється як надання за законом прав авторам, іншим правовласникам, виконавцям, виробникам фонограм і організаціям радиомовлення, чи іноді заборона обговорених неправомірних дій, щоб захистити справедливі і розумні інтереси вищезгаданих осіб у відношенні їх творів, виступів, фонограм і радіо- телепередач, особливо у відношенні їх використання іншими. Надання правової охорони також означає приведення в дію згаданих прав за допомогою відповідних санкцій і застосування в судових процесах засобів проти незаконних дій, що торкаються законних інтересів. (Див. ГТАП, стор. 198).

П

Паризька конвенція: Конвенція, що укладена в l883 р., була доповнена в Мадриді в 1891 р. Пояснювальним протоколом, переглядалася в Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 р. і в Стокгольмі в 1967 р., у 1979 р. у неї були внесені виправлення. Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання повинні здаватися на збереження Генеральному директору ВОІВ. Конвенція застосовується до промислової власності в самому широкому змісті, включаючи винаходи, знаки і промислові зразки, корисні моделі (вид «малих патентів», передбачених у законодавстві декількох країн), фірмові найменування (найменування, що використовуються при здійсненні промислової чи торгової діяльності), географічні зазначення (зазначення джерела походження, найменування місць походження) і припинення недобросовісної конкуренції. Основні положення Конвенції поділяються на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила. Паризький союз має Асамблею і Виконавчий комітет. Кожна держава-член Союзу, що приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта (1967 р.), є членом Асамблеї. Члени Виконавчого комітету обираються з числа членів Союзу, за винятком Швейцарії, що є членом Виконавчого комітету ex officio. На 1 березня 1999 р. членами Виконавчого комітету були 37 держав. У задачу Асамблеї входить підготовка дворічної програми і бюджету Секретаріату ВОІВ щодо Паризького союзу (див. http://www.wipo.int).

Патент:

Патент являє собою документ, який видається урядовим органом, що містить опис винаходу і створює такий правовий режим, коли запатентований винахід звичайно може бути використаний (виготовлений, застосований, проданий, завезений) тільки патентовласником чи з його дозволу. Охорона винаходу обмежена в часі (звичайно 20 роками з дати подачі заявки на видачу патенту).

 Патент на промисловий зразок:

(СВИД, стор. 10.1.10).

Охоронний документ для промислових зразків у деяких країнах (наприклад, Сполучених Штатах Америки).

 Патентна документація:

PCT, ст. 15(4).

(4) Міжнародний пошуковий орган, що згадується у статті 16, прагне виявити відповідний рівень техніки в тій мірі, наскільки дозволяють його можливості, і в будь-якому випадку використовує документацію, що визначається Інструкцією.

 Патентовласник:

(СВИД, стор. 10.1.21).

Власник патенту, тобто власник прав, які представляються патентом.

 Патентоздатний винахід:

Див. Париж, ст. 11(1); Типовий закон ВОІВ (винаходу), розд. 113.

Париж, ст. 11(1)

(1) Країни Союзу надають у відповідності із своїм внутрішнім законодавством тимчасову охорону патентоздатним винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, а також товарним знакам для продуктів, що виставляються на офіційних чи офіційно визнаних міжнародних виставках, організованих на території однієї з цих країн.

Типовий закон ВОІВ (винаходи), розд. 113

Цей розділ встановлює три основних умови патентоздатності винаходу: новизну, винахідницький рівень і промислову придатність.

 Знак, що має запах, (нюхові знаки):

(ВПТЗ, 2.1, стор. 16).

(viii) Нюхові знаки (знак, що має запах)

Представимо, що компанія продає свої товари (наприклад, папір для письма) з деяким ароматом і споживач звикає до розпізнавання товарів по їх запаху.

 Переклад:

Вираження форми письмових чи усних творів мовою, відмінною від мови оригіналу. Він повинен передавати твір у достовірному і неспотвореному виді як у відношенні його змісту, так і у відношенні його стилю. Авторське право дається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мові, однак без збитку правам автора перекладного твору; для перекладу потрібно мати відповідний дозвіл, оскільки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права. (Див. ГТАП, стор. 253).

Передача:

Передача прав інтелектуальної власності (ІВ) власником – це один із трьох основних юридичних прийомів (другий – ліцензійний договір; третій – договір про ноу-хау) для передачі і придбання технологій на комерційній основі. Передати – це значить погодитися на продаж від власника (правонаступника) усіх його виключних прав інтелектуальної власності і придбання цих прав покупцем ( правонаступником чи стороною, що одержує,), незалежно від того, чи є він іншою фізичною чи юридичною особою. Юридичний документ, що реєструє угоду, можна назвати “актом передачі патентних прав” чи “передачею”. Наприклад. відповідно до передачі власник правий передає право дозволяти чи забороняти певні дії, що охоплюються одним, декількома чи всіма правами відповідно до авторського права. Передача – це переуступка права власності; тому, якщо усі права передані, особа, якій були передані права, стає власником авторського права. (Див. МЧИС, стор. 166 і 167).

Продаж: передача прав

3.40 Перший юридичний прийом – це продаж власником усіх його виключних прав на запатентований винахід і придбання цих прав іншою фізичною чи юридичною особою.

3.41 Коли усі виключні права, що надаються патентом на винахід, передані власником винаходу іншій фізичній чи юридичній особі без обмеження в часі чи яких інших умов, говорять, що мала місце передача права. Це поняття зустрічається в законодавстві ряду країн. Воно застосовується також до виключних прав на корисні моделі, промислові зразки і товарні знаки, і на інші об’єкти промислової власності. Однак для простоти подальшого пояснення даного юридичного поняття буде зосереджено увагу на принципах і характеристиках передачі прав на запатентовані винаходи. Подібні ж принципи і характеристики застосовуються і до передачі прав на інші об’єкти промислової власності.

3.42 Юридичний акт, за допомогою якого власник запатентованого винаходу передає свої права іншій особі, засвідчується письмовим документом, який звичайно називається “актом передачі патентних прав” чи “передачею патентних прав”, чи, ще простіше, “передачею”. Особа, яка передає права, називають стороною, що передає, а інша, приймаюча, фізична чи юридична особа, що отримує усі виключні права, називають стороною, що одержує. Після здійснення передачі сторона яка передає уже не має прав на запатентований винахід.  Сторона, що одержує, чи одержувач, стає новим власником запатентованого винаходу і отримує усі виключні права, що виникають у зв’язку з видачею патенту на винахід.

(iii) Ліцензійний договір

3.43 Другим юридичним прийомом є ліцензування, тобто надання власником запатентованого винаходу іншій фізичній чи юридичній особі дозволу на здійснення у певній країні і в обмежений період часу однієї чи більш дій, на які має виключні права власник винаходу, запатентованого в даній країні. Надання такого дозволу означає видачу ліцензії. До згаданих дій можна віднести виготовлення і використання продукту, що включає винахід, виготовлення продукту способом, що включає винахід, або використання способу, що включає винахід. Поняття “ліцензії” також зустрічається в законодавстві ряду країн і застосовується до виключних прав і на інші об’єкти промислової власності. Знову для простоти викладу подальше пояснення принципів і характеристик ліцензії буде обмежено запатентованими винаходами.

3.44 Коли мова йде про ліцензію, юридично документ, що свідчить про дозвіл, що видається власником запатентованого винаходу, звичайно називають ліцензійним договором, чи, простіше, ліцензією. Власника запатентованого винаходу, що дає дозвіл, називають ліцензіаром, а фізичну чи юридичну особа, що одержує дозвіл, називають ліцензіатом. Ліцензія звичайно дається на певних умовах, що обговорюються в письмовому документі, яким оформляється ліцензія ліцензіатові.

3.45 Одна з цих умов відноситься до виплати з боку ліцензіата грошей за надану ліцензію. Інша умова може полягати в тому, що винахід буде використовуватися ліцензіатом тільки для виробництва продуктів, призначених для певного використання, наприклад, для виготовлення фармацевтичних препаратів, призначених для людини, але не для тварин. Ще одна умова може полягати в тім, що ліцензіат буде використовувати винахід тільки на певних фабриках або продавати продукт, що включає винахід, тільки у певних обговорених регіонах.

3.46 Можливо також, що умови будуть передбачати певні зобов’язання або дії з боку ліцензіара. Наприклад, ліцензіар зобов’язується заперечувати в суді позов третьої особи проти ліцензіата, коли ця третя особа заявляє, що робота ліцензіата з винаходом по ліцензії порушує виключні права, що випливають з патенту на окремий інший винахід, раніше виданий іншій ососбі.

(iv) Договір про ноу-хау

3 Третій юридичний прийом передачі і придбання технології відноситься до ноу-хау.

3 Положення, що стосуються ноу-хау, можуть бути записані в окремому від ліцензійного договору документі. Можливо також включення відповідних положень у ліцензійний договір. Якщо ноу-хау відноситься до запатентованого винаходу, зареєстрованого товарному знаку чи до промислового зразка, відповідне положення звичайно знаходиться в ліцензійному договорі, що відноситься до запатентованого винаходу чи іншого об’єкту промислової власності. Особливо це стосується тих випадків, коли власник запатентованого винаходу чи іншого об’єкту промислової власності є також розробником і власником даного ноу-хау. Однак з ряду причин навіть і в цьому випадку положення, що стосуються ноу-хау, можуть бути зафіксовані в окремому письмовому документі. Якщо положення, що стосуються ноу-хау, зафіксовані в окремому письмовому документі, його звичайно називають договором про ноу-хау.

3.49 Згідно з цими положеннями, одна сторона – постачальник ноу-хау – зобов’язується передавати ноу-хау іншій стороні – одержувачу ноу-хау – для використання цією іншою стороною.

3.50 Ноу-хау може бути передане в речовій (матеріальної) формі. До такої відносяться документи, фотографії, синьки, комп’ютерні перфокарти, мікрофільми і ін. Прикладами ноу-хау, яке передається в такій формі, є архітектурні плани будинків заводів, діаграми і схеми розташування устаткування на заводах, креслення машин і їх синьки, списки запчастин, інструкції з експлуатації устаткування чи по зборці комплектуючих, переліки і характеристики нових матеріалів, розрахунки робочого і машинного часу, технологічні діаграми, інструкції з упаковки і збереження, відомості про стійкість до впливу навколишнього середовища і робітничі інструкції технічному персоналу і фахівцям. Ноу-хау в речовій формі іноді називають технічною інформацією або технічними даними.

3.51 Ноу-хау може передаватися також у нематеріальній формі. Прикладами передачі ноу-хау в такій формі є пояснення процесу інженером  іншій особі або спостереження за ходом виробничого процесу заводського інженера, що представляє передавальну сторону на підприємстві, яке приймає. Ще одним прикладом могло б служити навчання персоналу приймаючої сторони на її фабриці чи на підприємстві передавальної сторони.

3.52 Ноу-хау в нематеріальній формі, що відноситься до демонстрації способу виробництва, до консультації щодо технології виробництва або щодо інших питань, іноді називають технічними послугами. Ноу-хау в нематеріальній формі, що відноситься до навчання, іноді називають технічною допомогою. Якщо ноу-хау в нематеріальній формі складається в практичному керівництві окремими стадіями в організації виробничого процесу, наприклад плануванням чи фінансовим керуванням, підбором кадрів чи маркетингом, його іноді називають управлінськими послугами (послугами з менеджменту).

Передавати знак:

Париж, ст. 6quater (1).

Коли відповідно до законодавства країни Союзу передача знака є дійсною лише в тому випадку, якщо вона відбувається одночасно з передачею промислового торгового чи підприємства, якому належить цей знак, то для визнання такої передачі дійсною достатньо, щоб частина промислового чи торгового підприємства, розташована в цій країні, була передана покупцю разом з виключним правом  виготовлення чи продажу там продуктів, з використанням переданого знаку.

Переробка:

Звичайно розуміється як зміна твору, який існував раніше з одного жанру в іншій, наприклад переробка роману чи музичного твору для кіно. Переробка може також зводитися до зміни твору в рамках того самого жанру, щоб пристосувати його до інших умов використання, наприклад переробка роману до видання для юнацтва. Переробка також включає зміну композиції твору, на відміну від перекладу, у ході якого змінюється тільки форма вираження твору. На переробку творів інших авторів, що  охороняються відповідно до авторського права, необхідно мати дозвіл правовласника цих творів. (Див. ГТАП, стор. 3).

Піратство:

В області авторського права чи суміжних прав звичайно розуміється як відтворення опублікованих творів чи фонограм будь-яким відповідним способом для публічного поширення, а також ретрансляція чужих радіо- телепередач без відповідного дозволу. Незаконна фіксація живого виконання звичайно називається «контрабандою».контрафакцією (Див. ГТАП, стор. 190).

Подача заявки:

Див. Париж, ст. 4; PCT, ст. 11; PLT, ст. 6.

Париж, ст. 4

A.

(1) Будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній із країн Союзу, чи правонаступник цієї особи користається для подачі заявки в інших країнах правом пріоритету протягом строків, що зазначені нижче.

(2) Підставою для виникнення права пріоритету визнається подача заявки, що має силу правильно оформленої національної заявки відповідно до національного законодавства кожної країни Союзу або з двосторонніми чи багатосторонніми угодами, що укладені між країнами Союзу.

(3) Під правильно оформленою національною подачею заявки слід розуміти всяку подачу, якої досить для встановлення дати подачі заявки у відповідній країні, яка б ні була подальша доля цієї заявки.

В.

Унаслідок цього наступна подача заявки в одній з інших країн Союзу до закінчення цих строків не може бути визнана недійсною на підставі дій, які сталися у цей проміжок часу, зокрема, на підставі іншої подачі заявки, опублікування винаходу або його використання, випуску і продажу екземплярів зразка застосування знака, і ці дії не можуть послужити підставою для виникнення якого-небудь права третіх осіб чи будь-якого права особистого володіння. Права, що придбані третіми особами до дня першої заявки, яка служить підставою для права пріоритету, зберігаються відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни Союзу.

С.

(1) Згадані вище терміни пріоритету складають дванадцять місяців для патентів на винаходи і для корисних моделей і шість місяців для промислових зразків і товарних знаків.

(2) Відлік цих термінів починається з дати подачі першої заявки; день подачі в термін не включається.

(3) Якщо останній день терміну є за законом святковим днем чи днем, коли відомство не відкрите для прийому заявок до тій країні, де заявник бажає отримати охорону, термін продовжується до першого наступного робочого дня.

(4) Першою заявкою, дата подачі якої служить днем відліку терміну пріоритету, повинна вважатися наступна заявка на той же об’єкт, що і перша попередня заявка в значенні приведеного вище пункту (2), подана в тій же країні Союзу, у випадку якщо ця попередня заявка на день подачі наступної заявки була узята назад, залишена без руху чи відхилена, не будучи доступною для публічного ознайомлення, а також за умови, що у відношенні до неї не продовжували існувати які-небудь права і вона не послужила підставою для домагань на право пріоритету. Попередня заявка не може тоді служити підставою для домагань на право пріоритету.

D.

(1) Всяка особа, яка бажає скористатися перевагою пріоритету на підставі попередньої заявки, зобов’язана подати заяву з вказівкою дати подачі заявки і країни, де вона зроблена. Кожна країна встановлює, не пізніше якого моменту повинна бути подана така заява.

(2) Ці вказівки повинні приводитися у виданнях, що випускаються компетентним органами, зокрема в патентах і описах до них.

(3) Країни Союзу можуть вимагати від особи, що подає заяву щодо пріоритету, представлення копії раніше поданої заявки (опису, креслень і т.д.). Копія, завірена органом, що прийняв цю заявку, не вимагає ніякої легалізації і може бути у всіх випадках представлена в будь-який момент протягом трьох місяців із дня подачі наступної заявки без сплати яких-небудь зборів. Дається право вимагати, щоб до неї була прикладена довідка про дату подачі заявки, видана цим органом, і переклад.

(4) Коли подається заявка, не допускаються вимоги про виконання інших формальностей для заяви про пріоритет. Кожна країна Союзу визначає ті наслідки, що спричиняє недотримання формальностей, передбачених дійсною статтею, але ці наслідки не можуть бути більш тяжкими, ніж втрата права на пріоритет.

(5) Надалі можуть знадобитись інші докази. Особа, що претендує на пріоритет на підставі попередньої подачі заявки, повинна вказати номер цієї заявки; ця вказівка публікується в порядку, що передбачений приведеним вище пунктом (2).

Е.

(1) Коли промисловий зразок заявляється в країні з використанням права пріоритету, заснованого на подачі заявки на корисну модель, пріоритетним терміном є термін, який встановлений для промислових зразків.

(2) Крім того, у країні допускається подача заявки на корисну модель з використанням права пріоритету, що заснований на подачі заявки на патент, і навпаки.

F.

Жодна країна Союзу не має права не визнати пріоритет чи відхилити заявку на патент на тій підставі, що заявник хоче отримати кілька пріоритетів, у тому числі і встановлених у різних країнах, чи на тій підставі, що заявка, що має отримати один чи кілька пріоритетів, містить один чи кілька елементів, що не були включені в  заявку чи заявки, по яких испрашивается пріоритет, якщо тільки в обох випадках відповідно до закону країни існує єдність винаходу.

У тім, що стосується елементів, не включених у заявку чи заявки, у відношенні яких испрашивается пріоритет, подача наступної заявки породжує право пріоритету на звичайних умовах.

G.

(1) Якщо експертиза знайде, що заявка на патент є комплексною, заявник може розділити заявку на деяке число окремих заявок, зберігаючи як дату кожної з них дату первісної заявки і у відповідних випадках перевагу права пріоритету.

(2) Заявник може також із своєї ініціативи розділити заявку на патент, зберігаючи як дату кожної окремої заявки дату первісної заявки і у відповідних випадках перевагу права пріоритету. Кожній країні Союзу дається право визначити умови, при яких дозволяється такий поділ.

Н.

Пріоритет не може бути відхилений з тієї причини, що деякі елементи винаходу, щодо яких испрашивается пріоритет, не фігурують у домаганнях, викладених у заявці в країні походження, якщо тільки в сукупності документів заявки чітко виявляються ці елементи.

I.

(1) Заявки на авторські свідоцтва на винаходи, які подаються в країні, у якій заявники мають право просити по власному вибору або патент, або авторське свідоцтво на винахід, дають підставу для права пріоритету, передбаченого дійсною статтею, на тих же умовах і з тими ж наслідками, що і заявки на патенти.

(2) У країні, у якій заявники мають право просити по власному вибору або патент, або авторське свідоцтво на винахід , заявник на авторське свідоцтво на винахід користається відповідно до положень цієї статті, що відносяться до заявок на патенти, правом пріоритету, заснованим на заявці на патент, корисну модель чи авторське свідоцтво на винахід.

PCT, ст. 11

(1) відомство, що одержує, встановлює як дату міжнародної подачі дату одержання міжнародної заявки, якщо при її одержанні відомство приходить до висновку, що:

(і) заявник із всією очевидністю не позбавлений, по причинах громадянства чи місця проживання, право подачі міжнародної заявки в відомство, що одержує,

(ii) міжнародна заявка складена встановленою мовою,

(iii) міжнародна заявка містить, принаймні, наступне:

(a) згадування про те, що вона подається як міжнародна заявка,

(b) вказівку, принаймні, однієї Договірного держави,

(c) ім’я заявника, як установлено,

(d) частину, що зовні представляється описом винаходу,

(e) частину, що зовні представляється пунктом чи пунктами формули винаходу.

(2) (a) Якщо відомство, що одержує, встановить, що міжнародна заявка на дату її одержання не задовольняє вимогам, перерахованим у пункті (1), воно пропонує заявнику внести необхідні виправлення, як передбачено Інструкцією.

(b) Якщо заявник виконає цю вимогу відповідно до Інструкції,  відомство, що одержує встановлює як дату міжнародної подачі дату одержання необхідних виправлень.

(3) З урахуванням положень, передбачених статтею 64(4), будь-яка міжнародна заявка, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), і у відношенні якої встановлена дата міжнародної подачі, має силу правильно оформленої національної заявки в кожній зазначеній державі з дати міжнародної подачі, що розглядається як дата фактичної подачі в кожній зазначеній державі.

(4) Подача будь-якої міжнародної заявки, що відповідає вимогам, перерахованим у підпунктах (i) – (iii) пункту (1), прирівнюється до подачі правильно оформленої національної заявки в значенні Паризької конвенції про охорону промислової власності.

PLT, ст. 6

(1) [Форма чи зміст заявки] Якщо інше не передбачене в даному Договорі, жодна Договірна сторона не може вимагати виконання будь-якої вимоги, що стосується форми або змісту заявки, що відрізняється чи є додатковим по відношенню:

 (i) до вимог, що стосуються форми чи змісту, що передбачені щодо міжнародних заявок відповідно до Договору про патентну кооперацію;

(ii) до вимог, що стосуються форми чи змісту, виконання яких відповідно до Договору про патентну кооперацію може вимагатися відомством будь-якого держави-учасниці цього Договору, або відомством, що діє для цієї держави, як тільки почався розгляд чи експертиза міжнародної заявки, як згадано в статті 23 зазначеного Договору;

(iii) до будь-яких інших вимог, запропонованим Інструкцією.

(2) [Бланк заяви] (a) Договірна сторона може вимагати, щоб зміст заявки, що відповідає змісту заяви міжнародної заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію, представлявся на бланку заяви, що пропонується цією Договірною стороною. Договірна сторона може також вимагати, щоб будь-які інші елементи змісту, що допускаються в пункті (1)(ii) чи запропоновані Інструкцією відповідно до пункту (1)(iii), представлялися на цьому бланку заяви.

(b) Незважаючи на положення підпункту (a) і з урахуванням статті 8(1) Договірна сторона допускає представлення змісту, згаданого в підпункті (a), на бланку заяви, передбаченого Інструкцією.

(3) [Переклад] Договірна сторона може вимагати переклад будь-якої частини заявки, що складена іншою мовою, ніж прийнята її відомством. Договірна сторона може також вимагати переклад частин заявки, як запропоновано Інструкцією, що складені мовою, що допускається відомством, на будь-які інші мови, що допускаються відомством.

(4) [Мита] Договірна сторона може вимагати сплати мито щодо заявки. Договірна сторона може застосовувати положення Договору про патентну кооперацію, що стосуються сплати мита за подачу заявки.

(5) [Пріоритетний документ] Якщо заявник бажає скористатися правом пріоритета попередньої заявки, Договірна сторона може вимагати, щоб копія попередньої заявки і переклад, якщо попередня заявка складена іншою мовою, ніж прийнята відомством, були представлені відповідно до вимог, запропонованими Інструкцією.

(6) [Доказу] Договірна сторона може вимагати, щоб у процесі діловодства за заявкою в її відомство були представлені докази у відношенні будь-якого матеріалу, згаданого в пункті (1) або (2), або будь-якого перекладу, згаданого в пункті (3) або (5), чи в заяві про пріоритет, тільки в тому випадку, якщо це відомство має підстави сумніватися щодо вірогідності цього матеріалу і у точності цього перекладу.

(7) [Повідомлення] У випадку невиконання однієї чи декількох вимог, застосовуваних Договірною стороною відповідно до пунктів (1) – (6), чи якщо потрібен доказ відповідно до пункту (6), відомство повідомляє заявника, надаючи можливість виконати таку вимогу і представити зауваження протягом терміну, запропонованого Інструкцією.

 (8) [Невиконання вимог] (a) У випадку невиконання однієї чи декількох вимог, застосовуваних Договірною стороною відповідно до пунктів (1) – (6), протягом терміну, запропонованого Інструкцією, Договірна сторона може, з урахуванням підпункту (b) і статей 5 і 10, застосувати санкцію, яка передбачена її законодавством.

(b) Якщо яка-небудь вимога, що застосовується Договірною стороною відповідно до пункту (1), (5) чи (6) у відношенні домагання на пріоритет, не виконана протягом терміну, який запропонований Інструкцією, домагання на пріоритет може, з урахуванням статті 13, вважатися неіснуючим. З урахуванням статті 5(7)(b) ніякі інші санкції не можуть застосовуватися.

Подача зміни:

PCT, правило 53.9.

(a) Якщо були зроблені зміни у відповідності із статтею 19, у заяві про зміни слід зазначити, чи бажає заявник, щоб ці зміни для цілей міжнародної попередньої експертизи:

(i) були прийняті до уваги, і в цьому випадку копію змін слід прикласти до вимоги, чи

(ii) вважалися б переглянутими з урахуванням змін, що зроблені у відповідності зі статтею 34.

(b) Якщо зміни у відповідності із статтею 19 не робилися, а термін їх подачі ще не минув, у заяві про зміни може бути відзначено, що заявник бажає, щоб начало міжнародної попередньої експертизи було відкладено відповідно до правила 69.1(d).

(c) Якщо разом з вимогою представляються зміни у відповідності із статтею 34, це обмовляється в заяві про зміни.

Підробляти:

Див. ‘контрафакція’.

Корисна модель:

(РЛРС, п. 78 (iii)).

Корисна модель означає винахід, що охороняється після подачі заявки, шляхом реєстрації державним відомством, опису, креслення чи іншого малюнка, а також шляхом подачі моделі відповідно до вимог, які є декілька менш строгими, ніж у відношенні «патентоздатних» винаходів (наприклад, менший розмір мита, тільки у певних технічних областях, без винахідницького рівня). А також корисна модель охороняється в меншому обсязі (наприклад, більш короткий термін охорони). В іншому права на корисну модель аналогічні правам на патент.

Права на відтворення:

Право власника авторського права перешкоджати іншим особам виготовляти екземпляри чи відтворювати його добутки, є самим істотним правом відповідно до авторського права. Наприклад, виготовлення екземплярів твору, що охороняється являє собою акт, який здійснюється видавцем, що бажає поширити екземпляри твору з текстовою основою серед публіки, будь вони у формі друкованих екземплярів чи цифрових носіїв, таких як компакт-диски. У такий же спосіб право виробника фонограми на виготовлення і поширення компакт-дисків із записаними виконаннями музичних творів частково засновано на дозволі, який надається авторами таких творів на відтворення їх творів у звукозаписі. Тому право на відтворення є юридичною підставою, за допомогою якої власник авторського права контролює використання його чи її творів, що охороняються авторським правом.

Право на патент:

Проект 1991 р., ст. 9.

(1) [Право винахідника] Право на патент належить винахіднику. Будь-яка Договірна сторона вільна визначати обставини, при яких право на патент належить роботодавцю винахідника чи особі, що дала дозвіл на роботу винахідника, у результаті якої було створене винахід.

(2) [Право у випадку декількох винахідників, що незалежно створили один і той же винахід] Коли два чи декілька винахідників незалежно створили один і той же винахід, право на патент на цей винахід належить:

(i) у випадку подачі однієї заявки щодо такого цього винаходу -заявнику, якщо тільки його заявка не відкликана, не знята з розгляду, не вважається відкликаною чи знятою з розгляду, чи не відхилена, або

(ii) у випадку двох чи декількох заявок, поданих щодо цього винаходу, – заявнику, чия заявка має найбільш ранню дату подачі, чи, у випадку заявленого пріоритету, найбільш ранню дату пріоритету, якщо тільки зазначена заявка не відкликана, не знята з розгляду, не вважається відкликаною чи знятою з розгляду, чи не відхилена.

Право на переклад:

Переклади є творами, що охороняються авторським правом. Тому, з метою відтворення і опублікування перекладу, дозвіл повинен бути отриманий як від власника авторського права на оригінальний твір, так і від власника авторського права на переклад. (Переробка з “Огляду про авторські права”, компакт-диск).

Право на переробку:

Переробки є творами, що охороняються авторським правом. Тому, з метою відтворення і опублікування переробки, дозвіл повинен бути отриманий як від власника авторського права на оригінальний твір, так і від власника авторського права на переробку. (Переробка з “Огляду про авторські права”, компакт-диск).

Право на (публічне) виконання:

На підставі права на публічне виконання автор чи інший власник авторського права може дозволяти “живі” виконання твору, такі як показ п’єси в театрі чи виконання оркестром симфонії в концертному залі. Публічне виконання також містить у собі виконання за допомогою звукозапису; тому музичні твори, записані на фонограми, вважаються “привселюдно виконаними”, якщо фонограми програються через підсилювальне устаткування в таких місцях, як дискотеки, літаки і торгові пасажі. (Переробка з “Огляду про авторські права”, компакт-диск).

Право пріоритету:

Право пріоритету означає, що на підставі правильно оформленої заявки на охорону патенту, корисної моделі, промислового зразка чи товарного знаку, яка подається даним заявником в одну із країн-членів, той же заявник (чи його чи її правонаступник) може протягом установленого терміну (6 чи 12 місяців) мати певні права у випадку отримання охорони у всіх інших країнах-членах. Ці наступні заявки розглядаються, як якби вони були подані в той же день, що і перша (чи більш рання) заявка. Іншими словами, ці наступні заявки користаються статусом пріоритету щодо всіх заявок, що відносяться до того ж самого винаходу, що заявляється після дати подачі першої заявки. Вони також користаються статусом пріоритету у відношенні всіх дій, які відбуваються після цієї дати, що звичайно сприяли б визнанню прав заявника чи патентоздатності його винаходу недійсними. Див. Париж, ст. 4A(1); Проект 1991 р., ст. 7(2).

Париж, ст. 4A(1)

A (1) Будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній із країн Союзу, чи правонаступник цієї особи користається для подачі заявки в інших країнах правом пріоритету протягом термінів, які зазначені нижче.

Проект 1991 р., ст. 7(2)

[(2) [Відстрочена подача заявки, що містить домагання на пріоритет] Якщо заявка (“наступна заявка”), у якій истребуется чи яка могла містити домагання на пріоритет більш ранньої заявки, подана після дати, на яку минає 12-місячний термін з дати подачі більш ранньої заявки, але до закінчення двомісячного терміну з дати, на яку минає цей 12-місячний термін, відомство відновлює право пріоритету по спеціальній заяві, яка представляється у це відомство до закінчення зазначеного двомісячного терміну, якщо в заяві вказується і відомство вважає, що, незважаючи на всі зусилля, початі в даних обставинах, не було можливості подати наступну заявку протягом зазначеного 12-місячного терміну. У цій заяві про відновлення права вказуються причини, на яких воно засновано, при цьому відомство може вимагати надання відповідних доказів.]

 Право третіх осіб:

Париж, ст. 4B.

  1. Внаслідок цього наступна подача заявки в одній з інших країн Союзу до закінчення цих термінів не може бути визнана недійсною на підставі дій, які виконуються у цей проміжок часу, зокрема, на підставі іншої подачі заявки, опублікування винаходу чи його використання, випуску і продаж екземплярів зразка застосування знака. І ці дії не можуть послужити підставою для виникнення якого-небудь права третіх осіб або якого-небудь права особистого володіння. Права, які придбані третіми особами до дня першої заявки, яка служить підставою для права пріоритету, зберігаються відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни Союзу.

 Правовласник:

(Договір ИСИМ, ст. 2).

Як визначено в Договорі про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем, “правовласник означає фізичну чи юридичну особу, що відповідно до застосовного права повинен розглядатися як бенефіціар охорони, згаданий у статті 6”.

Перевага пріоритету:

Див. ‘пріоритет’. Перевага пріоритету дозволяє заявнику представляти наступні, вчасно подані заявки “на патент чи на реєстрацію корисної моделі, промислового зразка чи товарного знаку в інших державах, що користаються датою пріоритету заявки, яка подана першою.” (Див. Париж, ст. 4 A(1)).

(1) Будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи товарний знак в одній із країн Союзу, чи правонаступник цієї особи користається для подачі заявки в інших країнах правом пріоритету протягом термінів, установлених нижче.

Припинення дії патенту:

Париж, ст. 5bis(2).

(2) Країни Союзу мають право передбачити поновлення патентів на винаходи, що втратили силу внаслідок несплати зборів.

Визнавати недійсною реєстрацію знака:

Див. ‘відмова’ і Париж, ст. 5C(2).

(2) Застосування товарного знаку його власником у такій формі, що відрізняється від зареєстрованої в який-небудь із країн Союзу лише окремими елементами, що не змінюють розрізняльного характеру знака, не спричиняє визнання недійсності реєстрації і не обмежує охорону, яка надана знаку.

Визнавати патент недійсним:

Див. Париж, ст. 4quater; PLT, ст. 10.

Париж, ст. 4quater

У видачі патенту не може бути відмовлено і патент не може бути визнаний недійсним на підставі того, що продаж продукту, запатентованого чи виготовленого запатентованим способом, піддається на підставі національного законодавства обмеженням чи скороченням.

PLT, ст. 10

(1) [Дійсність патенту, що не торкається невиконанням деяких формальних вимог] невиконання однієї чи декількох формальних вимог, згаданих у статтях 6(1), (2), (4) і (5) і 8(1) – (4), щодо заявки не може бути основою для повного чи часткового анулювання чи визнання недійсним патенту, за винятком тих випадків, коли невиконання формальної вимоги з’явилося результатом навмисного обману.

(2) [Можливість представити зауваження, внести зміни чи виправлення у випадку передбачуваного анулювання чи визнання недійсним ] Патент не може бути цілком чи частково анульований чи визнаний недійсним без надання власнику можливості представити зауваження в зв’язку з передбачуваним анулюванням чи визнанням патенту недійсним і внести зміни і виправлення, якщо це допускається відповідно до законодавства, протягом розумно необхідного терміну.

(3) [Відсутність зобов’язання щодо спеціальних процедур] Пункти (1) і (2) не породжують якого-небудь зобов’язання по введенню судових процедур для захисту патентних прав, інших ніж загальні правозастосовчі процедури.

Застосування винаходу:

Винаходи “використовуються” чи застосовуються, коли патентовласник вирішує здійснити їх комерційну реалізацію на основі потреби, що відчувається, на ринку шляхом передачі права, ліцензування чи договорів про ноу-хау.

(ПРИМІТКА: Однак “патентовласники не захищені від тих осіб, що мають вигоду з розкритого винаходу (розуміння ринкової потреби), яку можна виправдати законною адаптацією чи удосконаленням цієї технології, або за посередництвом розкриття іншого технічного рішення для задоволення тієї ж ринкової потреби”. (Див. Економічна цінність прав промислової власності, з ISIP ’98, Иоссифов, В.).

Примусова ліцензія:

Звичайно під примусовою ліцензією розуміється спеціальний вид дозволу, що видається в обов’язковому порядку в більшості випадків компетентними органами, а також через організації авторів при особливо обговорених умовах для особливих випадків використання твору. На відміну від ліцензії за законом, що оформляються безпосередньо в силу закону без яких-небудь попередніх заяв чи повідомлень, примусові ліцензії видаються тільки по попередньому проханню про офіційний дозвіл на ліцензію, або, принаймні, за умови попереднього повідомлення правовласника. Дві основні міжнародні багатобічні конвенції по авторському праву також передбачають видачу такого роду ліцензій. Відповідно до Бернської конвенції передбачається видача примусових ліцензій на записі музичних творів, дозвіл на який з боку автора було вже отримано. Ця ж конвенція передбачає можливість введення примусових ліцензій для передачі творів по радіо і телебаченню. Далі, у Всесвітній конвенції про авторське право говориться про примусові ліцензії на переклад письмових творів на основну мову країни після закінчення семирічного терміну з дати першого опублікування твору за умови, що за цей період такого перекладу даного твору не було. Видача спеціальних примусових ліцензій передбачена вищезгаданими конвенціями в інтересах країн, що розвиваються, що можуть скористатися ними при відповідній заяві. Примусові ліцензії можуть бути видані після закінчення певних термінів і відповідно до деяких інших умов; вони можуть дозволяти використання виданих творів інших країн у формі опублікування перекладних робіт, зроблених ними на мови, на яких в основному говорять у країні, (використовувати ці роботи для навчальних і дослідницьких цілей); чи, наприклад, відтворення таких творів у зв’язку з необхідністю використовувати їх для безупинного навчального процесу. Примусова ліцензія не повинна давати виключні права; така ліцензія не може переходити до інших осіб, а її використання повинне обмежуватися рамками країни, для якої вона видана. Більш того, умовою для використання усіх видів примусових ліцензій є справедлива винагорода автору або іншому правовласнику. У деяких випадках винагорода установлюється законодавчим актом. (Див. ГТАП, стор. 50).

Приєднання:

У питаннях міжнародного договірного права цей термін указує державу, що бере участь у багатобічній чи двосторонній угоді, яку вона не підписала.

Програма для ЕОМ:

Програми для ЕОМ являють гарний приклад виду твору, що не включений у перелік, що міститься в Бернській конвенції, але який безсумнівно включений у поняття “твору в області літератури, науки і мистецтва” у значенні статті 2 Конвенції. Насправді програми для ЕОМ охороняються відповідно до авторсько-правових законів ряду країн і Угоді ТRIPS. Програма для ЕОМ являє собою набір інструкцій, що контролює операції комп’ютера з метою надання йому можливості виконати конкретну задачу, таку як збереження і пошук інформації. Програма для ЕОМ виготовляється одним чи декількома авторами, однак у своєму остаточному ” виді чи формі вираження” вона може бути безпосередньо зрозуміла тільки машиною (комп’ютером), а не людьми. (Див. документ ВОІВ до семінару CRR ’98: Огляд основних понять авторського права і суміжних прав, п. 20).

 

  1. Програми для ЕОМ являють гарний приклад виду твору, що не включений у перелік, що міститься в Бернській конвенції, але який безсумнівно включений у поняття “твору в області літератури, науки і мистецтва” у значенні статті 2 Конвенції. Насправді програми для ЕОМ охороняються відповідно до авторсько-правових законів ряду країн і Угоді ТRIPS. Програма для ЕОМ являє собою набір інструкцій, що контролює операції комп’ютера з метою надання йому можливості виконати конкретну задачу, таку як збереження і пошук інформації. Програма для ЕОМ виготовляється одним чи декількома авторами, однак у своєму остаточному ” виді чи формі вираження” вона може бути безпосередньо зрозуміла тільки машиною (комп’ютером), а не людьми. (Див. документ ВОІВ до семінару CRR ’98: Огляд основних понять авторського права і суміжних прав, п. 20).

Іншим, свіжим прикладом виду твору, що не включений у перелік, що міститься в Бернській конвенції, але який безсумнівно включений у поняття “твору в області літератури, науки і мистецтва”, є мультимедійна продукція. Хоча ніякого прийнятного юридичного визначення не зроблено, існує згода, що сполучення звуку, тексту і образів у цифровій формі, що зроблено доступним програмою для ЕОМ, втілює в собі оригінальне вираження авторства, достатнє для обґрунтування охорони мультимедійної продукції під прикриттям авторського права.

Програмне забезпечення ЕОМ:

Звичайно розуміється як докладний опис програми, крім власне програми ЕОМ, який визначає набір інструкцій, що відповідають даній програмі, і усі види допоміжного матеріалу, призначеного для того, щоб забезпечити розуміння чи застосування програми ЕОМ, наприклад інструкції користувачу. Вихідну інформацію з програмного забезпечення всі частіше розглядають як твір, що охороняється авторським правом. (Див. ГТАП, стор. 55).

Виробник фонограм:

(ДИФ, ст.2 (d)).

Виробник фонограми означає фізичну чи юридичну особу, що бере на себе ініціативу і несе відповідальність за перший запис звуків чи виконання інших звуків, або відображень звуків.

Походження продуктів:

Париж, ст.6ter(9).

(9) Країни Союзу зобов’язуються забороняти використання в торгівлі державних гербів інших країн Союзу при відсутності на те дозволу, якщо таке використання може ввести в оману щодо походження продукту.

Промислова власність:

(Париж, ст. 1 (3)).

Промислова власність розуміється в самому широкому змісті і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю у власному змісті слова, але також і на області сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості і на всі продукти промислового чи природного походження, як наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

Промислово придатний:

Заявлений винахід вважається промислово придатним, якщо по своїй природі він може бути здійснений чи використаний (у технологічному змісті) у якій-небудь галузі промисловості. “Промисловість” варто розуміти в самому широкому змісті, як це визначено Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.

Промисловий зразок:

Промисловий зразок являє собою орнаментальний аспект корисного виробу. Орнаментальний аспект може складатися з тривимірних елементів (форма виробу) чи двовимірних елементів (обрис, малюнок, розцвічення), але він не повинен диктуватися винятково чи головним чином технічними чи функціональними міркуваннями. Для того, щоб промисловий зразок підпадав під охорону в області промислової власності в країні, він повинен бути оригінальним чи новим і повинен бути зареєстрований у державному відомстві (звичайно в тім же відомстві, що видає патенти). Охорона промислового зразка означає, що без згоди власника промислового зразка треті сторони не можуть виготовляти, чи продавати імпортувати вироби, що містять чи включають зразок, що є копією або по суті є копією промислового зразка, якщо такі дії здійснюються в комерційних цілях. Охорона дається на обмежений термін (звичайно на 10-15 років).

Публікація:

(СВИД, 10.1.22).

У публікаціях з питань інформації в області промислової власності терміни “публікація” і “опублікований”, що відносяться до документів в області промислової власності, звичайно використовуються в розумінні доведення змісту документа до відома громадськості.

В залежності від конкретного національного законодавства патентні документи можуть публікуватися в декількох рівнях публікації, як зазначено в Стандарті ВОІВ ST.16, і одним з наступних способів:

(1) доведенням патентного документа до відома громадськості у відомстві промислової власності шляхом

(і) його викладення для суспільного ознайомлення протягом установленого періоду. Початок цього періоду, а також його тривалість встановлюються законами про промислову власність відповідної країни;

(ii) надання копії документа по запиту;

(2) виготовленням екземплярів документа друкуванням чи аналогічним способом і пропозицією будь-якій  особі здійснити покупку;

(3) друкуванням повного патенту документа в офіційному бюлетені.

Відповідно до ряду національних законів відомства промислової власності публікують в офіційному бюлетені посилання на патентний документ, що чи

(і) уже міг бути опублікований на ранній стадії процедури (наприклад, у випадку патентної заявки, що була опублікована через 18 місяців після дати подачі чи пріоритету, і на який пізніше дається посилання в офіційному бюлетені під час видачі патенту на цю заявку), чи

(ii) доводиться до відома громадськості у відомстві промислової власності.

Товарні знаки і промислові зразки звичайно публікуються у виді окремих записів в офіційних бюлетенях.

Див. також “Офіційний бюлетень”.

Публікація заявки:

Див. PCT, ст. 21(1); Проект 1991 р., ст.15.

PCT, ст. 21(1)

Міжнародне бюро здійснює публікацію міжнародних заявок.  Проект 1991 р., ст.15.

(1) [Вимога публікації заявки] (а) З врахуванням положень пунктів (2) – (4) відомство негайне публікує заявку після закінчення 18 місяців з дати подачі, або, у випадку заявленого пріоритету, з дати пріоритету.

(b) Без врахування підпункту (а), будь-яка Договірна сторона, що на момент здачі на збереження ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання до даного Договору, не передбачає публікацію заявки відповідно до підпункту (а), у момент здачі може повідомити Генерального директора про те, що вона залишає за собою право публікувати заявки негайно після закінчення 24, а не 18 місяців, починая з дати подачі, або, у випадку заявленого пріоритету, з дати пріоритету.

 Публікація винаходу:

Париж, ст. 4B.

Внаслідок цього наступна подача заявки в одній з інших країн Союзу до закінчення цих термінів не може бути визнана недійсною на підставі дій, які мали місце у цей проміжок часу, зокрема, на підставі іншої подачі заявки, опублікування винаходу або його використання, випуску і продажу екземплярів зразка застосування знака, і ці дії не можуть послужити підставою для виникнення якого-небудь права третіх осіб або якого-небудь права особистого володіння. Права, які придбані третіми особами до дня першої заявки, що служить підставою для права пріоритету, зберігаються відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни Союзу.

Р

Розкриття винаходу: З Інструкції до Договору про патентну кооперацію (правило 33): “Для цілей статті 15(2) [PCT] відповідний рівень техніки включає все те, що стало доступним публіці де-небудь у світі за допомогою письмового розкриття (включаючи креслення і інші ілюстрації) і що може бути корисним при визначенні, чи є заявлений винахід новим і чи відповідає він винахідницькому рівню (тобто чи є винахід очевидним чи ні) за умови, що розкриття стало доступним до дати міжнародної подачі.”

Поширення:

Звичайно розуміється як публічне поширення твору яким-небудь відповідним чином. Крім поширення екземплярів твору, термін також містить у собі радіо телемовлення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома. (Див. ГТАП, стор. 80).

 Ратифікація:

Дія по наданню підтвердження попереднього дії чи заяви.

Ратифікувати:

У питаннях договірного права означає підтвердити попередній акт підписання державою двосторонньої чи багатосторонньої угоди.

Регіональний патент (відповідно до PCT):

(PCT, ст. 2 (iv))

“Регіональний патент” означає патент, який видається національним чи міжурядовим органом, що має право видавати патенти, що діють більш ніж в одній державі.

 Реєстр (прав промислової власності):

(СВИД, 10.1.23).

Реєстр, що ведеться відомством промислової власності, у якому реєструється правовий режим різних прав промислової власності. Звичайно відомство веде окремо реєстр патентів, реєстр товарних знаків і реєстр промислових зразків.

Реєструвати знак:

Париж, ст. 5C(1).

(1) Якщо в країні використання зареєстрованого знака є обов’язковим, реєстрація може бути анульована лише після закінчення справедливого терміну і тільки тоді, коли зацікавлена особа не представить доказів, що виправдують причини його бездіяльності.

Родинні права:

Див. Суміжні права.

Роялті:

Роялті – це грошова сума, яка виплачується патентовласнику за використання прав ІВ чи автору і т.д. за кожен екземпляр проданої книги чи за кожен твір, який виконаний перед публікою.

C

Слова (в області знаків): Дана категорія включає найменування підприємств, прізвища, імена, географічні назви і будь-які інші слова або набори слів, будь вони довільними чи ні, а також рекламні гасла. (Див. ВПТЗ, 2.1, стор. 15, а також у розділі «Позначення»).

ВПТЗ, 2.1, стор. 15

(i) Слова

Дана категорія включає найменування підприємств, прізвища, імена, географічні назви і будь-які інші слова або набори слів, будь вони довільними чи ні, а також рекламні гасла.

 Суміжні права:

Метою суміжних прав є захист правових інтересів певних фізичних і юридичних осіб, що або сприяють творцям творів довести їх до відома широкої публіки, або роблять об’єкти прав, які не підпадають під термін “твір” у рамках авторсько-правових систем усіх країн, виражають творчий задум чи технічний і організаційний талант, достатній для виправдання визнання права власності, схожого з авторським правом.

 Співавторство:

Звичайно розуміється як взаємозалежне авторство двох чи більш авторів спільного твору. Такі спільні автори іноді називаються співавторами. При розгляді особливостей створення спільного твору деякі аспекти охорони прав авторів на такий твір звичайно регламентується спеціальними нормами. Відповідно до більшості авторсько-правових законодавств співавтори можуть тільки спільно давати дозвіл на використання твору, причому терміни охорони прав із дня смерті автора необхідно обчислювати з дня смерті останнього з живих авторів. Особисті немайнові права в тій мері, у якій вони даються відповідним законом, належать кожному з авторів окремо і можуть також використовуватися кожним з них окремо. (Див. ГТАП, стор. 135).

 Власність:

Найбільш важливою відмітною ознакою власності є те, що власник власності може користатися нею так, як він бажає; ніхто більше не може на законних підставах користатися його майном без його дозволу. Власником власності може бути фізична чи юридична особа, таке як корпорація. Загалом, існує три види власності. Першим видом є власність, що включає в себе рухомі предмети, такі як наручний годинник, автомобіль чи домашні меблі. У деяких правових системах цей вид відомий як “рухоме майно”. Ніхто, крім власника наручних годинників, автомобіля чи меблів, не може користатися цими об’єктами власності. Це юридичне право називається “виключним” тому, що власник володіє “виключним” правом користатися цією власністю. Звичайно, власник може дозволити іншим особам користатися його майном, однак без такого дозволу використання іншими особами є незаконним. Другим видом власності є нерухоме майно, чи, як іноді називають, реальне майно. Земля і об’єкти, які постійно закріплені за нею, такі як дома, є нерухомим майном тому, що їх не можна підняти чи пересунути. Третій вид власності  -це інтелектуальна власність, що охороняє творіння людського розуму, людського інтелекту. От чому цей вид власності називають “інтелектуальною” власністю.

Спільний твір:

Під спільним твором або твором, який створений у співавторстві, звичайно розуміється твір, який створений двома чи більш авторами шляхом безпосереднього співробітництва, чи, принаймні, шляхом внесення в створення твору творчого внеску, який не можна відокремити і не можна розглядати як окремий твір. Прикладом спільних творів можуть служити музично-драматичні твори, музичні твори з віршованим текстом до них, посібники, які написані декількома авторами, чи програми ЕОМ, які створені колективом. Автори такого твору називаються спільними авторами чи співавторами, і їх авторські права на весь твір у цілому регламентуються особливими нормами авторсько-правового законодавства. Спільні твори не слід змішувати із складеним чи колективним твором або із збірниками. (Див. ГТАП, стор. 136).

 Угода ТRIPS:

Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТRSPS) Всесвітньої торгової організації (ВТО) є спробою скоротити розриви в способах, за допомогою яких ці права охороняються в усьому світі, і привести їх у відповідність із загальними міжнародними правилами. Угода охоплює п’ять широких питань: a) яким чином повинні застосовуватися основні принципи системи торгівлі і інших міжнародних угод в області інтелектуальної власності; b) яким чином дається відповідна охорона правам інтелектуальної власності; c) яким чином країни повинні надавати відповідний захист цих прав на своїх власних територіях; d) яким чином варто врегулювати спори по інтелектуальній власності між членами ВТО; і e) які спеціальні тимчасові угоди під час впровадження нової системи.

 Сповіщення для загального відома:

(ДИФ, ст. 2 (g)).

Сповіщення для загального відома виконання чи фонограми означає передачу для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання, або звуків чи відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей статті 15 «сповіщення для загального відома» включає доведення звуків чи відображень звуків, записаних на фонограму, до слухового сприйняття публікою.

 Фахівець у даній області:

Див. PCT, ст. 5 і 33(3); Проект 1991 р., ст. 3(1).

PCT, ст. 5

Опис повинний розкривати винахід достатній ясно і повно, щоб винахід міг бути здійснений фахівцем у даній області.

PCT, ст. 33(3)

(3) Для цілей міжнародної попередньої експертизи заявлений винахід вважається відповідним винахідницькому рівню, якщо він, приймаючи до уваги рівень техніки, як він визначений Інструкцією, на відповідну встановлену дату не є очевидним для фахівців у даній області.

Проект 1991 р., ст. 3(1)

(1) [Розкриття]

(а) Заявка повинна розкривати суть винаходу достатньо ясно і повно, щоб він міг бути здійснений фахівцем у даній області.

(b) Якщо заявка відноситься до матеріалу біологічного розмноження, що не може бути розкритий у заявці таким чином, щоб винахід міг бути здійснений фахівцем у даній області, і якщо такий матеріал не відкритий для доступу публіки, заявка супроводжується депонуванням такого матеріалу в органі по депонуванню. Будь-яка Договірна сторона може вимагати, щоб таке депонування було здійснено до чи на дату подачі, чи, у випадку заявленого пріоритету, до чи на дату пріоритету заявки.

 Засоби судового захисту прав:

Проект 1991 р., ст. 23.

(1) [Засоби судового захисту прав, заснованих на патентах] Патентовласник має право принаймні:

(i) на одержання судової заборони з метою обмеження чи здійснення можливого здійснення будь-якою особою без дозволу патентовласника будь-яких дій, згаданих у статті 19(1), (2) and (4);

(ii) на одержання справедливої в даних обставинах компенсації за заподіяний йому збиток від будь-якої особи, що без дозволу патентовласника здійснювала будь-які дії, згадані в статті 19(1), (2) та (4), якщо така особа фактично знала чи повинна була знати про наявність патенту;

(2) [Засоби судової захисту прав, заснованих на опублікованих заявках] (а) Заявник має право принаймні на одержання розумної компенсації за заподіяний йому збиток від будь-якої особи, яка без дозволу заявника здійснювала в період між публікацією заявки і видачею патенту будь-які дії, згадані в статті 19(1), (2) та (4), у зв’язку з будь-яким винаходом, заявленим в опублікованій заявці, як якщо би на цей винахід був виданий патент, за умови, що зазначена особа на час здійснення такої дії:

(і) фактично знала, що використовуваний винахід є об’єктом опублікованої заявки, чи

(ii) одержала письмове повідомлення, що використовуваний винахід є об’єктом опублікованої заявки, причому така заявка ідентифікована в зазначеному повідомленні позначенням її порядкового номера.

(b) Будь-яка Договірна сторона в зв’язку з компенсацією, згаданою в підпункті (а), може передбачати, що яка-небудь міра чи рішення про її застосування може прийматися тільки після видачі патенту за опублікованою заявкою, за умови, що в цьому випадку в розпорядженні патентовласника буде досить часу для застосування такої міри.

(c) Для цілей підпунктів (а) і (b) обсяг охорони визначається формулою винаходу в тому виді, в якому вона присутня в опублікованій заявці. Однак, якщо у формулу винаходу внесені виправлення після первісної публікації заявки, обсяг охорони визначається виправленою формулою у відношенні періоду після її публікації. Крім того, якщо формула винаходу в тому виді, у якому вона присутня у виданому патенті, чи як вона виправлена після його видачі, має більш вузький обсяг, ніж формула винаходу в заявці, обсяг охорони визначається формулою винаходу, що має більш вузький обсяг.

 Термін поновлення:

Див. ‘поновлення’.

Термін дії патенту:

Париж, ст. 4bis(2).

(2) Приведене вище положення варто розглядати без яких-небудь обмежень, а саме в тому значенні, що патенти, заявки на які подані протягом терміну пріоритету, є незалежними як з погляду підстав для визнання їх недійсними і для припинення дії прав, так і з погляду визначення звичайного терміну їх дії.

Термін реєстрації знака:

Париж, ст. 6quinquies E

Однак поновлення реєстрації знака в країні походження ні в якому разі не спричиняє зобов’язання відновити реєстрацію в інших країнах Союзу, де знак був зареєстрований.

 Країна походження:

Лісабон, ст. 2 (l і 2).

(1) У даній Угоді “найменування місця походження” означає географічну назву країни, району чи місцевості, що служить для позначення виробу, що відбувається з даної країни, району чи місцевості, якість і особливості якого пояснюються винятково чи головним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські фактори.

(2) Країною походження є країна, назва якої представляє найменування місця походження, що створило товару його репутацію, чи країну, у якій знаходиться район чи місцевість, назва яких дала найменування такого місця походження.

 Судочинство по розгляду порушення авторського права:

Звичайно розуміються як усі види юридичних процедур, встановлених у суді чи в якому-небудь іншому компетентному органі з метою накладення санкцій на сторону, що порушила авторське право. (Див. ГТАП, стор. 132).

T

Територіальна дія: Мадридський протокол, ст. 3bis.

Охорона, яка виникає в результаті міжнародної реєстрації, що поширюється на Договірну сторону тільки за заявою особи, що подає міжнародну заявку, або власника міжнародної реєстрації. Однак така заява не може бути зроблена у відношенні Договірної сторони, відомство якої є відомством походження.

 Технологія:

Означає систематичні знання про виготовлення продукту, застосування способу чи наданні послуги, незалежно від того, чи відбиті ці знання у винаході, промисловому зразку, корисній моделі чи новому сорті рослини, або в технічній інформації чи навичках, або в послугах і допомозі, які надаються фахівцями з проектування, налагодження, функціонування чи  експлуатації промислової установки або по керуванню промисловим чи торговим підприємством чи його діяльністю. (Див. РЛРС, частина I (H)viii)).

(viii) “Технологія означає систематичні знання про виготовлення продукту, застосування способу чи наданні послуги, незалежно від того, чи відбиті ці знання у винаході, промисловому зразку, корисній моделі чи новому сорті рослини, або в технічній інформації чи навичках, або в послугах і допомозі, які надаються фахівцями з проектування, налагодження, функціонування чи  експлуатації промислової установки або по керуванню промисловим чи торговим підприємством чи його діяльністю”.

 Товарний знак:

Див. ‘знак’. Див. також Угода ТРИПС, ст. 15 Охоронювані об’єкти:

  1. Будь-яке позначення чи будь-яке сполучення позначень, здатне відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг інших підприємств, може бути товарним знаком. Такі позначення, зокрема, слова, включаючи власні імена, букви, цифри, образотворчі елементи і комбінації кольорів, а також будь-яке сполучення таких позначень можуть бути зареєстровані як товарні знаки. Якщо позначення не мають розпізнавальну здатність у відношенні відповідних товарів або послуг, країни-члени можуть ставити можливість реєстрації знака в залежність від розпізнавальної здатності, яка з’являється в процесі його використання. Як умову реєстрації країни-члени можуть вимагати, щоб позначення сприймалися візуально.

Товари, що порушують авторські права:

(ТРИПС, ст. 51, виноска 14(b)).

“Означають будь-які товари, що є копіями, що створені без згоди правовласника чи особи, яка належним чином уповноважена в країні виробництва товарів, і які прямо чи побічно виготовлені з якого-небудь виробу, якщо створення згаданої копії з’явилося порушенням авторського права чи суміжного права відповідно до законодавства країни-імпортера.”

Товари з контрафактним товарним знаком:

(ТРИПС, ст. 51, виноска 14(a)).

“Означають будь-які товари, включаючи їх упаковку, маркіровані без дозволу товарним знаком, що є ідентичним товарному знаку, законно зареєстрованому у відношенні таких товарів, чи який по істотних ознаках не можна відрізнити від подібного товарного знаку і який у силу цього порушує права власника товарного знаку відповідно до законодавства країни ввозу.”

 Торгові секрети:

Торгові секрети означають елементи інформації, що представляють для власника комерційну цінність, і в залежності від конкретної країни можуть бути або виробничою (чи промисловою) таємницею, або комерційною таємницею. Звичайно їх цінність пропорційно зв’язана з обсягом збереженої таємниці: недозволене розкриття торгового секрету часто є порушенням законів про захист від недобросовісної конкуренції.

У

Вказівка походження: Ідентифікатор, відповідно до якого можна асоціювати походження конкретних товарів або предметів.

Рівень техніки:

Рівень техніки – це сучасна ступінь розвитку конкретної області техніки. Нові винаходи порівнюються з рівнем техніки. Заявник повинен показати винахідницький рівень чи аналогічний прогрес, що відноситься до домагання на винахід чи корисну модель; заявка повинна представити новий аспект, що виводить її за межі відомих на даний момент науково-технічних знань.

Умови для будь-якого домагання на пріоритет:

Див. Париж, ст. 4D; PCT, ст. 8(2)(a).

Париж, ст. 4D

(1) Кожна особа, яка бажає скористатися перевагою пріоритету на підставі попередньої заявки, зобов’язана подати заяву з вказівкою дати подачі заявки і країни, де вона зроблена. Кожна країна встановлює, не пізніше якого моменту повинна бути подана така заява.

(2) Ці вказівки повинні приводитися у виданнях, що випускаються компетентним органами, зокрема в патентах і описах до них.

(3) Країни Союзу можуть вимагати від особи, яка подає заяву про пріоритет, представлення копії раніше поданої заявки (опису, креслень і т.д.). Копія, завірена органом, який прийняв цю заявку, не вимагає ніякої легалізації і може бути у всіх випадках представлена в будь-який момент протягом трьох місяців з дня подачі наступної заявки без сплати яких-небудь зборів. Дається право вимагати, щоб до неї була прикладена довідка про дату подачі заявки, видана цим органом, і переклад.

(4) У момент подачі заявки не допускаються вимоги про виконання інших формальностей для заяви про пріоритет. Кожна країна Союзу визначає ті наслідки, що спричиняє недотримання формальностей, передбачених цією статтею, але ці наслідки не можуть бути більш тяжкими, ніж втрата права на пріоритет.

(5) Надалі можуть бути потрібні інші докази. Особа, яка бажає скористатися правом на пріоритет на підставі попередньої подачі заявки, повинна вказати номер цієї заявки; ця вказівка публікується в порядку, передбаченому приведеним вище пунктом (2).

PCT, ст. 8(2)(a)

(2)(a) З урахуванням положень підпункту (b) умови і наслідки будь-якого домагання на пріоритет, заявлений відповідно до пункту (1), повинні бути такими, як передбачено статтею 4 Стокгольмського Акта Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Умови винаходу:

PCT, ст. 33.

(1) Метою міжнародної попередньої експертизи є складання попереднього і незобов’язуючого висновку, чи представляється заявлений винахід новим, чи відповідає він винахідницькому рівню (є неочевидним) і чи може бути промислово придатним.

(2) Для цілей міжнародної попередньої експертизи заявлений винахід вважається новим, якщо його не порочить попередній рівень техніки, як він визначений Інструкцією.

(3) Для цілей міжнародної попередньої експертизи заявлений винахід вважається відповідним винахідницькому рівню, якщо він, приймаючи до уваги рівень техніки, як він визначений Інструкцією, на відповідну встановлену дату не є очевидним для фахівців даної області.

(4) Для цілей міжнародної попередньої експертизи заявлений винахід вважається промислово придатним, якщо по своїй природі він може бути здійснений чи використаний (у технологічному змісті) у якій-небудь галузі промисловості. “Промисловість” варто розуміти в самому широкому змісті, як це визначено Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.

(5) Критерії, що описані вище, служать тільки для цілей міжнародної попередньої експертизи. Будь-яка Договірна держава може застосовувати додаткові чи інші критерії для рішення питання, чи є заявлений винахід патентоздатним у цій державі.

(6) При проведенні міжнародної попередньої експертизи приймаються до уваги всі документи, на які є посилання в звіті про міжнародний пошук. Можуть також прийматися до уваги будь-які додаткові документи, що розглядаються як ті, що мають відношення до даного конкретного випадку.

Умови патентоздатності:

Проект 1991 р., ст. 11.

(1) [Патентоздатність1 Винахід є патентоздатним, якщо він має новизну, має винахідницький рівень (неочевидність) і, на вибір Договірної сторони, є або корисним, або промислово придатним.

(2) [Новизна] (а) Винахід вважається новим, якщо він не розкритий ні в якій інформації, що є частиною відомого рівня. Для цілі визначення новизни елементи відомого рівня можуть прийматися до уваги тільки окремо.

(b) Відомий рівень включає усе, що до дати подачі, чи, у випадку заявленого пріоритету, до дати пріоритету заявки на винахід, стало доступним публіці де-небудь у світі.

[(с) Без врахування підпункту (b), будь-яка Договірна сторона вільна виключати з відомого рівня матеріали, що стали доступними шляхом усного розкриття, чи використання показу на виставці, на території чи в повітряному просторі, що не знаходиться під її суверенним керівництвом, чи, у випадку міжурядової організації, під суверенним керівництвом однієї з держав, що входять у цю організацію.]

(3) [Винахідницький рівень (неочевидність)1 Винахід має винахідницький рівень, (неочевидність) якщо, з урахуванням визначення відомого рівня, що міститься в пункті (2), він не був би очевидним фахівцю в даній області на дату подачі, чи, у випадку заявленого пріоритету, на дату пріоритету заявки на винахід.

Усне розкриття патенту:

PCT, Правило 64.2.

У тих випадках, коли відомості стали доступні публіці шляхом усного розкриття, використання, виставки чи іншим неписьмовим шляхом (“неписьмове розкриття”) раніше відповідної дати, яка визначена в правилі 64.1 (b), і дата такого неписьмового розкриття вказується в письмовому розкритті, що стало доступним публіці після відповідної дати, неписьмове розкриття не вважається частиною рівня техніки для цілей статті 33 (2) і (3). Однак у висновку міжнародної попередньої експертизи звертається увага на таке неписьмове розкриття, як це передбачено правилом 70.9

Ф

Фірмове найменування: Визначення фірмового найменування для цілей охорони, а також процедура, за допомогою якої необхідно надавати таку охорону, залишаються в компетенції національного законодавства зацікавлених країн. Тому охорона може регулюватися спеціальним законодавством про фірмові найменування чи більш загальним законодавством про недобросовісну конкуренцію чи права особистості.

Фонограма:

(ДІФ, ст.2 (b)).

Фонограма означає запис звуків виконання чи інших звуків, або відображення звуків, крім звуків у формі запису, що включена в кінематографічний чи інший аудіовізуальний твір.

 Формула винаходу:

СВИД, стор. 10.1.7

Частина патентного документа, що визначає об’єкт, на який заявник бажає отримати охорону чи дається охорона. У деяких країнах формула винаходу публікується окремо і може бути використана для інформаційних цілей замість реферату.

Формула винаходу повинна бути ясною і точний. Вона повинна цілком підкріплюватися описом винаходу. (Див. PCT, ст. 6).

РС, ст. 6

Пункт чи пункти формули винаходу повинні визначати об’єкт, на який заявник бажає отримати охорону охорона. Пункти формули винаходу повинні бути ясними і точними. Вони повинні цілком підкріплюватися описом винаходу

 

Х

 

Художній твір:

Художній твір (або твір мистецтва) є твором інтелектуальної праці, зверненим до естетичного сприйняття його людиною. Категорія художнього твору містить у собі твори живопису, малюнки, твори скульптури, гравюри, а в деяких законодавчих актів по авторському праву також твори архітектури і фотографії. Хоча в ряді країн музичні твори вважаються окремою категорією творів, що охороняються, у багатьох законодавчих актів по авторському праву поняття «художній твір» містить у собі також і музичні твори. Твори прикладного мистецтва відносяться  більшістю національних законодавств до категорії художніх творів. (Див. ГТАП, стор. 13).

 

 

Ц

Кольорові знаки: Дана категорія включає слова, зображення і будь-які їх комбінації в кольоровому виконанні, а також поєднання кольорів і колір сам по собі. (Див. ВПТЗ 2.1, стор. 15; а також у розділі «Позначення»).

(v) Кольорові знаки

Дана категорія включає слова, зображення і будь-які їх комбінації в кольоровому виконанні, а також поєднання кольорів і колір сам по собі.

Ч

Не має записів

Ш

Не має записів

Щ

Не має записів

Э Елемент винаходу: Проект 1991 р., ст.2(ii)(b).

(b) для будь-якої іншої мети, є, для кожного елемента винаходу, дата подачі самої ранньої поданої заявки з тих заявок, що містять цей елемент

Ефірне мовлення:

(ДИФ, ст.2 (f)).

Ефірне мовлення означає передачу засобами бездротового зв’язку звуків чи зображень і звуків, чи їх відображень для прийому публікою; така передача, яка здійснюється через супутник, також є «ефірним мовленням»; передача кодованих сигналів є «ефірним мовленням», якщо засоби декодування даються публіці мовною організацією чи з її згоди.

Ю

Не має записів

Я

Не має записів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 

П О С Т А Н О В А

04.06.2010  N 5

 

            Про застосування судами норм законодавства

                 у справах про захист авторського

                      права і суміжних прав

 

 

Відповідно до частини першої статті  41  Конституції  України

( 254к/96-ВР   )   кожен   має  право  володіти,  користуватися  і

розпоряджатися     своєю     власністю,     результатами     своєї

інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі   статтею   418    Цивільного    кодексу    України

( 435-15  )  (далі  –  ЦК)  особа  має  особисті  немайнові  права

інтелектуальної власності та (або) майнові  права  інтелектуальної

власності.

Право на судовий  захист  прав  інтелектуальної  власності  є

конституційним правом кожної особи (стаття 55 Конституції України)

( 254к/96-ВР ).

Вивчення судової   практики   у   справах,  що  випливають  з

відносин,  пов’язаних  зі  створенням  і  використанням   об’єктів

авторського права і суміжних прав,  показало, що в судів виникають

певні труднощі в застосуванні законодавства, яке регулює зазначені

правовідносини.

З метою забезпечення правильного  й  однакового  застосування

судами  законодавства про захист авторського права і суміжних прав

Пленум Верховного Суду України  П О С Т А Н О В Л Я Є  дати  судам

такі роз’яснення:

 

  1. Розгляд  справ  за  позовами  про захист авторського права

і (або) суміжних прав повинен  здійснюватись  у  відповідності  із

законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких справ суди  мають  виходити  з  того,  що

згідно зі  статтею  2  Закону  України  від  23  грудня  1993 року

N 3792-XII ( 3792-12 )  “Про  авторське  право  і  суміжні  права”

(у редакції  Закону від 11 липня 2001 року N 2627-III ( 2627-14 ),

далі – Закон N 3792-XII) законодавство України про авторське право

і  суміжні права базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і

складається з  відповідних  норм  ЦК  (  435-15  ),  цього  Закону

( 3792-12  ),  законів  України  від  13 січня 1998 року N 9/98-ВР

( 9/98-ВР  )  “Про  кінематографію”,  від  21  грудня  1993   року

N 3759-XII   (   3759-12   )  “Про  телебачення  і  радіомовлення”

(в редакції Закону від 12 січня 2006 року N 3317-IV) ( 3317-15  ),

від  5  червня  1997 року N 318/97-ВР ( 318/97-ВР ) “Про видавничу

справу”,  від 23 березня 2000 року N 1587-III  (  1587-14  )  “Про

розповсюдження   примірників   аудіовізуальних  творів,  фонограм,

відеограм, комп’ютерних програм,  баз даних”  (в  редакції  Закону

від 10   липня   2003  року  N  1098-IV)  (  1098-15  )  та  інших

законів України,  що регулюють відносини у сфері правової  охорони

особистих  немайнових  прав та майнових прав суб’єктів авторського

права і суміжних прав.

 

  1. Відповідно до статті 9 Конституції України ( 254к/96-ВР  )

чинні  міжнародні  договори,  згода  на обов’язковість яких надана

Верховною Радою України,  є частиною  національного  законодавства

України.    Якщо    чинним   міжнародним   договором,   згода   на

обов’язковість якого надана Верховною Радою  України,  встановлено

інші  правила,  ніж  ті,  що містяться в законодавстві України про

авторське  право  і  суміжні  права,  то  застосовуються   правила

міжнародного договору (стаття 5 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

У зв’язку з тим, що ряд положень, які містяться у міжнародних

договорах,  не закріплені в законодавстві України, судам необхідно

враховувати,  що Україна є учасницею низки міжнародних  договорів,

які регулюють дані правовідносини, зокрема:

Бернської конвенції  про  охорону  літературних  і   художніх

творів  (  995_051  )  (Паризького  акта  від  24 липня 1971 року,

зміненого 2  жовтня  1979  року)  (дата   приєднання   України   –

31 травня   1995  року,  дата  набрання  чинності  для  України  –

25 жовтня 1995 року);

Всесвітньої конвенції   про   авторське   право   1952   року

( 995_052 ) (Женева,  6 вересня 1952 року,  дата набрання чинності

для України – 17 січня 1994 року);

Договору Всесвітньої  організації  інтелектуальної  власності

про авторське   право,   прийнятого   Дипломатичною   конференцією

20 грудня 1996  року  (  995_770  )  (дата  приєднання  України  –

20 вересня 2001 року);

Міжнародної конвенції  про  охорону   інтересів   виконавців,

виробників фонограм  і  організацій  мовлення  (  995_763  ) (Рим,

26 жовтня    1961    року,    дата    приєднання     України     –

20 вересня   2001  року,  дата,  з  якої  Україна  є  учасником  –

12 червня 2002 року);

Конвенції про    охорону    інтересів   виробників   фонограм

від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року

(  995_124 ) (дата приєднання України – 15 червня 1999 року,  дата

набрання чинності для України – 18 лютого 2000 року);

Договору Всесвітньої  організації  інтелектуальної  власності

про виконання і фонограми,  прийнятого Дипломатичною  конференцією

20 грудня  1996  року  (  995_769  )  (дата  приєднання  України –

20 вересня 2001 року);

Угоди про  торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

( 981_018 ) від 15 квітня 1994 року  (дата  приєднання  України  –

16 травня 2008 року).

 

  1. При  визначенні  судової  юрисдикції  судам  слід  мати на

увазі,  що відповідно до статті 1 Закону N 3792-XII  (  3792-12  )

автором   вважається  фізична  особа,  яка  своєю  творчою  працею

створила твір.

У зв’язку  з  цим  усі  спори щодо визнання авторства на твір

належать розгляду в порядку цивільного судочинства, в тому числі в

разі набуття юридичною особою права суб’єкта права інтелектуальної

власності на твір, який створений у зв’язку з виконанням трудового

договору  (частина  друга  статті  429  ЦК)  (  435-15  ) або який

створено за замовленням (частина друга статті 430 ЦК) ( 435-15 ).

При визначенні  судової юрисдикції інших категорій справ щодо

захисту  авторського  права  і  (або)  суміжних  прав  судам  слід

виходити  з  положень  статей  3  та  15 Цивільного процесуального

кодексу України  (  1618-15  )  (далі  –  ЦПК),  статей  1  та  12

Господарського процесуального   кодексу   України   (   1798-12  )

(далі – ГПК).  Зокрема,  в порядку цивільного судочинства підлягає

вирішенню спір за участю фізичної особи – суб’єкта підприємницької

діяльності,  якщо цей спір виник не у зв’язку зі  здійсненням  нею

господарської діяльності.

 

  1. Згідно зі статтями 177 та 424 ЦК ( 435-15 ) майнові права,

результати  інтелектуальної,  творчої  діяльності  відносяться  до

об’єктів  цивільних  прав,  а  за статтею 178 ЦК ( 435-15 ) вони є

оборотоздатними.

Реєстрація права   на  об’єкти  інтелектуальної  власності  у

відповідності  з  вимогами  чинного   законодавства   здійснюється

Державним  департаментом  інтелектуальної  власності  Міністерства

освіти і науки України.  Проте необхідно враховувати, що авторське

право  на  твір виникає внаслідок факту створення твору.  Тому для

виникнення  та  здійснення  авторського   права   не   вимагається

реєстрація   права  на  твір  чи  будь-яке  інше  спеціальне  його

оформлення,  а  також  виконання  будь-яких  інших  формальностей.

Реєстрація  може  здійснюватись  на  вимогу  суб’єкта  авторського

права, але вона не має правовстановлюючого характеру.

У зв’язку  з цим у спорах,  що виникають у сфері використання

об’єктів  авторського  і  суміжних   прав,   здійснюється   захист

цивільних  прав  та інтересів суб’єктів,  а не вирішуються питання

про порушення в сфері публічно-правових відносин.  Тому такі спори

не  підлягають  розгляду  адміністративними судами,  незалежно від

того,  що  відповідачем  у   справі   може   виступати   Державний

департамент   інтелектуальної   власності   як   суб’єкт   владних

повноважень, оскільки характер спору є цивільним.

 

  1. Позови про захист авторського права і (або) суміжних  прав

пред’являються   до  суду  за  загальними  правилами  підсудності,

визначеними главою 1 розділу III ЦПК ( 1618-15 ).

Недотримання правил  підсудності  тягне  за  собою повернення

заяви позивачу, про що постановляється ухвала. Повернення позовної

заяви  не  перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного

суду (частина п’ята статті 121 ЦПК) ( 1618-15 ).

 

  1. Пунктом  2  частини  першої  статті  4  Декрету   Кабінету

Міністрів  України  від  21  січня  1993 року N 7-93 ( 7-93 ) “Про

державне мито” (діє  до  набрання  чинності  законом,  що  регулює

порядок сплати   і   розміри   судового   збору;   частина   друга

статті 79 ЦПК) ( 1618-15 ) передбачено,  що позивачі звільнені від

сплати  державного  мита за позовами,  що випливають з авторського

права.

Позовні вимоги  про  відшкодування моральної шкоди та виплату

майнового відшкодування у зв’язку з порушенням  авторського  права

випливають з авторського права,  тому судовий збір за пред’явлення

таких позовних вимог не сплачується.

 

  1. У справах про захист авторського права  і  (або)  суміжних

прав  позивачами  є:  автори творів,  їх спадкоємці та особи,  які

набули права на твори відповідно до договору чи  закону  (суб’єкти

авторського права);  виконавці творів, їх спадкоємці та особи, які

набули  суміжні  права  відповідно  до  договору  чи  закону  щодо

виконань;  виробники фонограм,  їх спадкоємці (правонаступники) та

особи,  яким на законних підставах передано суміжні майнові  права

щодо     фонограм;     виробники    відеограм,    їх    спадкоємці

(правонаступники) та особи,  яким на законних  підставах  передано

суміжні  майнові права щодо відеограм;  організації мовлення та їх

правонаступники  (суб’єкти  суміжних  прав);  інші  заінтересовані

особи   мають  право  в  разі  смерті  автора  та  за  відсутності

уповноваженої ним особи звернутися до суду з позовом  про  охорону

недоторканності твору (частина друга статті 439 ЦК) ( 435-15 ).

Відповідно до  статті  45  Закону  N  3792-XII  (  3792-12  )

суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми

правами:  особисто,  через  свого  повіреного,  через  організацію

колективного управління.

Згідно з підпунктом  “г”  частини  першої  статті  49  Закону

N 3792-XII ( 3792-12 ) організації колективного управління повинні

виконувати від імені суб’єктів авторського права і (або)  суміжних

прав  і  на  основі одержаних від них повноважень,  зокрема,  таку

функцію: звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського

права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та

доручення  цих  суб’єктів.  При   цьому   окреме   доручення   для

представництва в суді не є обов’язковим.

Разом з  тим  така  організація,  пред’явивши  позов,  не   є

позивачем,   оскільки   вона   звертається   до  суду  в  порядку,

передбаченому статтею  45  ЦПК  (  1618-15  ),  за  захистом  прав

суб’єктів  авторського  і  (або)  суміжних прав,  а не своїх прав.

Позивачем у таких випадках буде суб’єкт авторського права і  (або)

суміжних прав, на захист інтересів якого звернулася організація.

У випадку,   якщо   організація    колективного    управління

звертається на захист прав фізичних осіб, такий спір розглядається

в порядку цивільного  судочинства.  Якщо  ж  вона  звертається  на

захист юридичних осіб,  то,  залежно від суб’єктного складу,  спір

розглядається в  порядку  господарського  судочинства.  При  цьому

відповідно до статті 16 ЦПК ( 1618-15 ) не допускається об’єднання

в одне провадження вимог,  які підлягають  розгляду  за  правилами

різних видів судочинства.

Документами, які підтверджують право організації на звернення

до  суду  за  захистом  авторського  і  (або)  суміжних  прав,  є:

свідоцтво про облік організації колективного  управління;  Статут;

договір  із  суб’єктом  авторського права і (або) суміжних прав на

управління майновими  правами  на  колективній  основі;  у  певних

випадках  –  договір  з аналогічними іноземними організаціями,  що

управляють такими ж правами, чи довіреність.

 

  1. Відповідно до статті 6 Закону  N  3792-XII  (  3792-12  ),

статті  410  ЦПК  (  1618-15  ) іноземці,  особи без громадянства,

іноземні юридичні особи та міжнародні  організації  відповідно  до

міжнародних  договорів  мають  однакові  з  фізичними і юридичними

особами України  права  та  обов’язки,  передбачені  цим   Законом

( 3792-12  ),  за  винятками,  встановленими  Конституцією України

( 254к/96-ВР    )     та     законами     України,     а     також

міжнародними договорами,   згода  на  обов’язковість  яких  надана

Верховною Радою України.

 

  1. Якщо  твір  опубліковано  анонімно  чи   під   псевдонімом

(за винятком,   коли  псевдонім  однозначно  ідентифікує  автора),

видавець твору (його ім’я чи назва мають бути зазначені на  творі)

вважається   представником  автора  і  має  право  захищати  права

останнього.  Це положення діє до того часу,  поки автор  твору  не

розкриє  своє  ім’я  і  не  заявить  про  своє  авторство (частина

четверта статті 11 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

У зв’язку   з  цим  позов  на  захист  прав  такої  особи  як

представник пред’являє видавець.  У таких випадах  суд  не  вправі

вимагати  розкриття  імені  автора.  Якщо автор не розкриває свого

імені та  не  бере  участі  у  справі,  а  видавець  підпадає  під

визначення  суб’єкта,  зазначеного в статті 1 ГПК ( 1798-12 ),  то

такий спір,  залежно від суб’єктного складу,  підлягає розгляду  в

порядку господарського судочинства.

Якщо автор такого твору не розкриє своє ім’я або  не  заявить

про  своє  авторство  до  вирішення  справи  по суті,  суд ухвалює

рішення  про  задоволення  позову  на  користь  видавця,  який   у

подальшому  передає  стягнуте  за  рішенням  суду автору або іншій

особі, якій належать авторські майнові права на відповідний твір.

 

  1. Згідно зі статтею  14  Закону  N  3792-XII  (  3792-12  )

особисті   немайнові   права   автора   не  можуть  бути  передані

(відчужені) іншим особам, вони охороняються безстроково.

У зв’язку з наведеним судам слід ураховувати,  що автор твору

є належним позивачем за позовом про заборону дій щодо використання

твору,  що порушують його особисті немайнові права,  незалежно від

того, що майнові права  передано  (відчужено)  (стаття  31  Закону

N 3792-XII)  (  3792-12  ) чи передано право на використання твору

іншій особі (стаття 32 Закону N 3792-XII) (  3792-12  ),  якщо  ця

особа не здійснює захист цього права (стаття 52 Закону N 3792-XII)

( 3792-12 ).

Разом з  тим право на відшкодування збитків (майнової шкоди),

або стягнення доходу,  отриманого порушником  внаслідок  порушення

ним  авторського  права,  або  виплату  компенсації залишається за

особою,  якій у зазначених випадках передані  (відчужені)  майнові

права чи передані виключні права на використання твору.  Автор має

право вимагати відшкодування моральної шкоди.

 

  1. Належним відповідачем у  справі  про  захист  авторського

права  і  (або)  суміжних прав є особа,  яка своїми діями порушила

особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права  і

(або) суміжних прав.

Види порушень  авторського  права  і  (або)  суміжних   прав,

зокрема, наведені   в   статтях   50   та  52  Закону  N  3792-XII

( 3792-12 ).

Відповідно до  статті 4 Закону України “Про видавничу справу”

( 318/97-ВР ) відносини у  сфері  видавничої  справи  регулюються,

зокрема,  Законом  N 3792-XII ( 3792-12 ),  згідно з яким видавець

зобов’язаний  дотримуватись  норм  авторського  права  (стаття  20

Закону  “Про  видавничу  справу”)  (  318/97-ВР  ).  Таким  чином,

здійснюючи видавничу діяльність,  видавець, що надав виготовлювачу

видавничої  продукції  оригінал-макет  твору для його друку,  буде

належним відповідачем у разі порушення прав автора твору.

Виготовлювач видавничої  продукції (типографія) здійснює лише

технічні функції при виданні твору. Проте виготовлення без дозволу

замовника  додаткового  тиражу  видання не допускається (стаття 21

Закону “Про  видавничу  справу”)  (  318/97-ВР  ).  У  разі,  якщо

виготовлювач видавничої продукції,  наприклад, зі своєї ініціативи

збільшив замовлений тираж твору чи виконав замовлення видавця  без

дозволу  правоволодільця,  він  також має відповідати за порушення

авторського права.  Таку ж відповідальність виготовлювач  несе  за

інші дії,  зазначені  в  статті  21  Закону “Про видавничу справу”

( 318/97-ВР ).

Як співвідповідачі   можуть   залучатися  кілька  осіб,  які,

залежно від характеру порушення майнових прав суб’єкта авторського

права  і  (або)  суміжних  прав,  несуть  солідарну  або  часткову

відповідальність.

 

  1. Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК (  1618-15  )

кожна   сторона   повинна   довести  ті  обставини,  на  які  вона

посилається як  на  підставу  своїх  вимог  або  заперечень,  крім

випадків,  встановлених  цим  Кодексом  (  1618-15  ).  При  цьому

порушником авторських і (або) суміжних прав можуть  бути  будь-які

учасники цивільних   відносин,   що   визначені   в  статті  2  ЦК

( 435-15 ),  які своїми діями (бездіяльністю)  порушують  особисті

немайнові  і (або) майнові права суб’єктів авторських прав і (або)

суміжних прав.

У зв’язку  з  цим  суду  слід  виходити  з  того,  що майнова

відповідальність за порушення авторського права і  (або)  суміжних

прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту

протиправної   поведінки   особи   (наприклад,    вчинення    дій,

передбачених  статтями  50  та  52 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 );

шкоди,  завданої суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав;

причинно-наслідкового  зв’язку між завданою шкодою та протиправною

поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.

Позивач повинен  довести  факт  наявності в нього авторського

права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем

або  загрозу  такому  порушенню,  розмір шкоди (за винятком вимоги

виплати компенсації),  якщо вона завдана,  та причинно-наслідковий

зв’язок  між  завданою шкодою і діями відповідача.  При цьому суду

слід  виходити  із   наявності   матеріально-правової   презумпції

авторства  (частина  перша  статті  435  ЦК ( 435-15 ),  стаття 11

Закону N 3792-XII) (  3792-12  ).  Зокрема,  первинним  суб’єктом,

якому  належить  авторське  право,  є автор твору.  За відсутності

доказів іншого автором твору вважається особа,  зазначена як автор

на  оригіналі  або  примірнику  твору  (презумпція авторства).  Це

положення застосовується також  у  разі  опублікування  твору  під

псевдонімом, який ідентифікує автора.

Відповідач, який заперечує проти позову, зобов’язаний довести

виконання вимог Закону N 3792-XII ( 3792-12 ) при використанні ним

об’єкту  авторського  права  і  (або)  суміжних  прав,   а   також

спростувати   передбачену   цивільним   законодавством  презумпцію

винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК) ( 435-15 ).

 

  1. При вирішенні питання про призначення судової  експертизи

суди  повинні  керуватися  статтями  143  –  150  ЦПК ( 1618-15 ),

Законом України від 25 лютого 1994 року N  4038-XII  (  4038-12  )

“Про судову експертизу”, Інструкцією про призначення та проведення

судових експертиз та експертних досліджень,  затвердженою  наказом

Міністерства юстиції  України  від  8  жовтня  1998  року  N  53/5

( z0705-98 )  (у  редакції  наказу  Міністерства  юстиції  України

від 30  грудня  2004  року  N 144/5) ( z0061-05 ),  та враховувати

роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 1997 року N 8 ( v0008700-97 ) “Про судову експертизу

в кримінальних і цивільних справах”,  з  урахуванням  особливостей

правового  регулювання захисту прав на об’єкти авторського права і

(або) суміжних прав. При цьому суди не повинні допускати залучення

як   експертів  чи  спеціалістів  осіб,  пов’язаних  трудовими  чи

договірними відносинами із суб’єктами авторського  права  і  (або)

суміжних прав, які є сторонами у справі.

Крім того, звернути увагу судів на те, що згідно з Угодою про

торговельні  аспекти  прав  інтелектуальної  власності ( 981_018 )

процедури,  які стосуються захисту прав інтелектуальної власності,

не повинні бути безпідставно ускладнені, вартість їх здійснення не

повинна бути високою або супроводжуватися  значними  матеріальними

затратами,  вони  не повинні містити безпідставні часові обмеження

або невиправдані затримки (частина друга 41 статті).  У зв’язку  з

цим  судам  важливо  дотримуватися норм чинного законодавства щодо

порядку призначення і проведення судових  експертиз,  які  повинні

призначатися  лише  після  ґрунтовного  вивчення обставин справи і

доводів сторін щодо дійсної необхідності такого призначення.

 

  1. Судам слід вживати заходів забезпечення позову у  справах

про  порушення авторського права і (або) суміжних прав,  керуючись

вимогами статей  151  –  154  ЦПК  (  1618-15  ),  та  враховувати

роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України

від 22 грудня  2006  року  N  9  (  va009700-06  )  “Про  практику

застосування  судами  цивільного  процесуального законодавства при

розгляді заяв про забезпечення позову”. Крім того, слід виходити з

положень  статті  53  Закону  N  3792-XII ( 3792-12 ),  що містить

спеціальні   підстави,   способи   та   порядок   вжиття   заходів

забезпечення позову в даній категорії справ.

Оскільки Законом N 3792-XII ( 3792-12 ) передбачено,  що  при

вжитті  заходів забезпечення позову суд повинен зазначити достатні

підстави  для  того,  щоб  вважати,  що  відповідач  є  порушником

авторського права і (або) суміжних прав, то ухвала суду не повинна

містити висновки по суті  спору,  який  виник,  а  також  фактично

наперед вирішувати спір по суті.

 

  1. Відповідно   до   частини   четвертої   статті   151  ЦПК

( 1618-15 )  та  частини  третьої  статті  53  Закону  N  3792-XII

( 3792-12  )  за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити

позов до подання позовної  заяви  з  метою  запобігання  порушення

авторського  права  і  (або)  суміжних  прав.  При  цьому до заяви

повинні бути додані документи та  докази,  які  підтверджують,  що

саме заявник є суб’єктом відповідного права і що його права можуть

бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову.

В ухвалі  про  вжиття  заходів  забезпечення  позову  до його

пред’явлення має бути зазначено,  що в  разі  неподання  заявником

відповідної  позовної заяви у строк,  встановлений частиною п’ятою

статті  151  ЦПК  (  1618-15   ),   заходи   забезпечення   позову

скасовуються судом.

При цьому звернути увагу судів на те,  що статтею  53  Закону

N 3792-XII  (  3792-12  ) встановлено інший строк подання позовної

заяви  у  разі  вжиття  заходів  забезпечення   позову   до   його

пред’явлення (15  днів,  а  не  10 днів згідно зі статтею 151 ЦПК)

( 1618-15 ).  Проте в даному разі при колізії двох норм з одного й

того  ж  питання діє спеціальна процесуальна норма,  тобто частина

п’ята статті 151 ЦПК ( 1618-15 ), яку прийнято пізніше.

 

  1. Право на визнання  свого  авторства  (зазначення  імені),

право  залишатись  анонімом,  право вибирати псевдонім чи право на

недоторканність  твору  є  особистими  немайновими  правами.  Тому

відповідно  до статті 268 ЦК ( 435-15 ) на вимоги про захист таких

прав позовна давність не поширюється.

На позовні   вимоги   майнового   характеру,   наприклад  про

стягнення винагороди за договором тощо,  застосовується  загальний

строк позовної давності, визначений ЦК ( 435-15 ).

 

  1. Об’єкти  авторського  права  (твори  науки,  літератури і

мистецтва),  що підлягають правовій охороні, визначені статтею 433

ЦК ( 435-15 ),  статтею 8 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ). При цьому

перелік цих об’єктів не є вичерпним.

За змістом  частини  четвертої  статті  433  ЦК  (  435-15 ),

статті 18 Закону N  3792-XII  (  3792-12  )  комп’ютерні  програми

охороняються  як об’єкти авторського права,  а саме як літературні

твори.  Така  охорона  застосовується  до   комп’ютерних   програм

незалежно від способу або форми їх вираження.

Виходячи з положень статті 1 (визначення термінів), статті 19

Закону N  3792-XII  (  3792-12  ),  частини  першої  статті 433 ЦК

( 435-15 ) на бази даних (компіляції  даних),  які  є  результатом

інтелектуальної  праці  за добором або упорядкуванням їх складових

частин,  можуть поширюватися положення про  збірники  та  складені

твори.  Але базу даних як складений твір слід відрізняти від інших

об’єктів інтелектуальної власності,  використаних як матеріал  для

бази даних,  у  тому  числі  й  складених  творів  (частина  п’ята

статті 433  ЦК  (  435-15  ),  частина  перша  статті  19   Закону

N 3792-XII)  (  3792-12  ).  Вони  є  окремими  об’єктами правової

охорони.

 

  1. Авторське  право   виникає   в   силу   факту   створення

інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки,

літератури  і  мистецтва.  Твір  вважається  створеним  з  моменту

первинного  надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням

суті твору (зокрема,  письмової форми,  електронної форми, речової

форми).   Якщо   не   доведено   інше,  результат  інтелектуальної

діяльності вважається створеним творчою працею.

Правова охорона  поширюється  як на оприлюднені,  так і на не

оприлюднені,  як на  завершені,  так  і  на  не  завершені  твори,

незалежно   від  їх  призначення,  жанру,  обсягу,  мети  (освіта,

інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Відповідно до  статті 9 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ) частина

твору,  яка може використовуватися  самостійно,  у  тому  числі  й

оригінальна  назва  твору,  розглядається  як  твір і охороняється

відповідно до цього Закону ( 3792-12 ).  Таким чином, назва твору,

фрази,   словосполучення   та   інші  частини  твору,  які  можуть

використовуватися  самостійно,  підлягають   охороні   як   об’єкт

авторського  права тільки у тому випадку,  коли вони є результатом

творчої діяльності автора і є оригінальними.

Передбачена Законом  N  3792-XII  ( 3792-12 ) правова охорона

поширюється тільки на форму вираження твору і  не  поширюється  на

будь-які  ідеї,  теорії,  принципи,  методи,  процедури,  процеси,

системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені,

описані,  пояснені,  проілюстровані  у творі,  наприклад на шахову

партію, методи навчання (частина третя статті 8 Закону N 2627-III)

( 2627-14 ).

 

  1. Статтею  434 ЦК ( 435-15 ),  статтею 10 Закону N 3792-XII

( 3792-12 ) визначено перелік  об’єктів,  що  не  охороняються  як

об’єкти авторського права.

Разом з тим деякі з  цих  об’єктів  мають  свої  особливості.

Наприклад,   розклад  телерадіопередач  як  такий  не  є  об’єктом

авторського права,  якщо  він  підпадає  під   ознаки,   визначені

пунктом “е”   частини   першої   статті   10   Закону  N  3792-XII

( 3792-12 ).  Проте якщо упорядкування розкладу телерадіопередач є

результатом  творчої  праці  і  такий розклад відповідає критеріям

оригінальності,  зокрема містить  авторські  коментарі,  анотації,

художнє  оформлення  тощо,  то  його  може  бути  визнано об’єктом

авторського права.  У такому випадку правовому захистові  підлягає

право на твір у цілому та на відповідні його елементи, які містять

ознаки  твору  як  об’єкта  авторського  права,  тобто   не   лише

оригінальності,  але  й  творчого  характеру,  що  не  перешкоджає

використанню    за    відсутності    дозволу    автора    розкладу

телерадіопередач як такого без зазначених елементів.

 

  1. Авторське право на твір і право власності на матеріальний

об’єкт,  у якому  втілено  твір,  не  залежать  одне  від  одного.

Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає

відчуження авторського права і навпаки.

У зв’язку  з цим звернути увагу судів на те,  що незалежність

авторського  права  і  права  власності  на  матеріальний   об’єкт

(матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових

прав та майнових прав  суб’єкта  авторського  права,  передбачених

статтями 438 – 441 ЦК ( 435-15 ), главою 75 ЦК ( 435-15 ), і права

власності на матеріальний об’єкт,  який згідно зі статтею  317  ЦК

( 435-15 ) полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.

Наприклад,  особа,  придбавши картину,  фотографії тощо,  стає  їх

власником, проте не набуває авторських прав на такі твори.

 

  1. Авторське право складають:

– особисті немайнові права, передбачені статтями 423 і 438 ЦК

(  435-15  ) та статтею 14 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ).  Вони не

можуть  бути  передані  (відчужені)  іншим  особам  (за  винятком,

встановленим  законом  –  стаття  423  ЦК)  (  435-15 ).  Особисті

немайнові права автора не залежать від майнових прав.  Тому в разі

передання виключних майнових прав на твір особисті немайнові права

належать авторові твору (крім випадків,  встановлених статтею  423

ЦК ( 435-15 ), крім права на недоторканість твору – стаття 439 ЦК)

(  435-15  ).  Особисті  немайнові   права   автора   охороняються

безстроково;

– майнові права,  передбачені статтею 440 ЦК (  435-15  )  та

статтею  15  Закону N 3792-XII ( 3792-12 ).  Майнові права на твір

можуть належати як автору твору, так і іншим особам, які набули їх

відповідно до закону чи договору.

 

  1. Співавторами   є  особи,  спільною  творчою  працею  яких

створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві,

належить  усім  співавторам  незалежно від того,  чи утворює такий

твір одне нерозривне ціле або складається із частин,  кожна з яких

має  самостійне  значення.  Якщо твір,  створений у співавторстві,

утворює  одне  нерозривне  ціле,  то  жоден  із  співавторів   або

спадкоємців  будь-якого  співавтора  не може без достатніх підстав

відмовити іншим у дозволі на опублікування,  інше використання або

зміну твору (стаття 13 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

При розгляді спорів про співавторство на твір,  який  утворює

одне  нерозривне  ціле,  судам  слід  виходити  з  факту  визнання

співавторства  на  момент  оприлюднення  твору.   Це   може   бути

підтверджено волевиявленням співавторів, вираженим у договорах про

передачу прав,  публічних заявах,  листах тощо.  Однак  при  цьому

судам необхідно мати на увазі,  що авторське право на твір, у тому

числі створений  у  співавторстві,  виникає  з  моменту  створення

твору.

Якщо твір,  створений у співавторстві,  складається з частин,

кожна з яких має самостійне значення,  то кожен із співавторів має

право  використовувати  створену  ним  частину  твору  на  власний

розсуд, якщо інше не передбачено договором між співавторами.

Особи, які   надали   автору   технічну    допомогу    (друк,

коректування тощо), не можуть визнаватися співавторами твору.

 

  1. Співавторством   є  також  авторське  право  на  інтерв’ю

(телерадіоінтерв’ю).  Співавторами такого інтерв’ю  є  особа,  яка

дала   інтерв’ю,   та   особа,   яка   його  взяла.  Опублікування

(трансляція) запису інтерв’ю допускається лише  за  згодою  особи,

яка дала  інтерв’ю  (частина  третя  статті  13 Закону N 3792-XII)

( 3792-12 ).

 

  1. Якщо  твір  створено  у  порядку  виконання   працівником

трудового  договору  (контракту) і в межах строку його дії,  тобто

при  виконанні  службових  обов’язків  і  за  службовим  завданням

роботодавця,  то  особисті  немайнові  права автора твору належать

працівникові; вони є невідчужуваними.

Майнові права  на  об’єкт  авторського права і (або) суміжних

прав,  створений  у  зв’язку  з  виконанням  трудового   договору,

належать працівникові,  який створив цей об’єкт,  та юридичній або

фізичній особі,  де або в якої він працює,  спільно,  якщо інше не

встановлено договором (частина друга статті 429 ЦК) ( 435-15 ).

Якщо в  трудовому   або   цивільно-правовому   договорі   між

працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою,  де або

в якої  він  працює)  не  передбачений  інший  порядок  здійснення

майнових прав на створений вказаний об’єкт,  то вони мають спільні

права як на отримання свідоцтва про реєстрацію  авторського  права

на твір,  так і на використання такого об’єкта. Порядок здійснення

майнових  прав   на   такий   об’єкт   може   бути   врегульований

цивільно-правовим договором.

У разі передання (відчуження)  працівником  роботодавцю  всіх

майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового

договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих

немайнових прав.

 

  1. За  створення  і  використання  службового  твору  автору

належить авторська винагорода,  розмір  та  порядок  виплати  якої

встановлюються     трудовим     договором     (контрактом)     або

цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.  При цьому

трудовим   договором   між  ними  може  передбачатися  умова  щодо

укладення  цивільно-правового  договору  про   створення   об’єкта

авторського  права  і  (або) суміжних прав та обов’язок працівника

щодо сповіщення про створення такого об’єкта.

Виплата працівникові  заробітної  плати не є тотожною виплаті

йому  авторської  винагороди  за  створений  твір  у   зв’язку   з

виконанням  трудового  договору,  оскільки  заробітна  плата  – це

винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська

винагорода   –   це   всі   види  винагород  або  компенсацій,  що

виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в

межах,  встановлених авторським правом. У разі, коли між сторонами

не досягнуто згоди щодо розміру авторської  винагороди,  суди  при

обчисленні такої винагороди мають керуватися положеннями постанови

Кабінету Міністрів  України  від  18  січня   2003   року   N   72

( 72-2003-п  )  “Про  затвердження  мінімальних  ставок винагороди

(роялті) за використання об’єктів  авторського  права  і  суміжних

прав”.

 

  1. Об’єктами  авторського  права,  що  охороняється законом,

також є  складені  твори.  Такими  творами  можуть  бути  збірники

творів,   збірники  обробок  фольклору,  енциклопедії,  антології,

збірники звичайних даних,  інші складені твори за умови, що вони є

результатом творчої праці за добором або упорядкуванням змісту без

порушення авторських прав на твори,  що входять до них як складові

частини.  Включення  твору  як  складової частини складеного твору

можливе лише  з  дозволу  автора  та  інших  осіб,  які  володіють

авторськими  правами  на  цей  твір.  Винятком  з  цього правила є

використання в газетах,  журналах та  інших  періодичних  виданнях

творів авторів,  які перебувають у трудових (службових) відносинах

з видавцем,  який володіє  майновими  правами  на  службовий  твір

автора.

Автори творів,  включених до складеного  твору,  мають  право

використовувати  свої  твори незалежно від складеного твору,  якщо

інше не передбачено договором щодо розпорядження майновими правами

інтелектуальної власності з упорядником збірника.

Авторське право  упорядника  збірника  не  перешкоджає  іншим

особам  здійснювати  самостійний підбір або розташування тих самих

творів та (або) інших даних для створення своїх творів.

Виключні права на використання енциклопедій,  енциклопедичних

словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет,

журналів  та  інших  періодичних  видань належать видавцям,  проте

автори творів,  включених до  таких  видань,  зберігають  виключні

права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому,

якщо інше не передбачено договором.

 

  1. Твори,  створені  в  результаті   перекладу,   адаптації,

аранжування  або  іншої переробки існуючих творів,  відносяться до

похідних творів,  якщо при  їх  створенні  була  здійснена  творча

переробка або творчий переклад іншого існуючого твору.

Авторське право перекладачів і (або) авторів  інших  похідних

творів  не  перешкоджає  іншим особам здійснювати свої переклади і

переробки тих самих творів.

Автору твору належить виключне право дозволяти як перекладати

його твір,  так і випускати у світ переклади творів (частина перша

статті V  Всесвітньої  конвенції  про  авторське  право 1952 року)

( 995_052 ).

Разом з  тим  до  похідних  творів не належать аудіовізуальні

твори,  одержані  шляхом  дублювання,   озвучення,   субтитрування

українською  чи  іншими  мовами  аудіовізуальних  творів (стаття 1

Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

Оприлюднення або   інше   використання   похідного   твору  з

порушенням авторських прав автора основного твору чи майнових прав

спадкоємців або інших осіб, які на законних підставах набули таких

прав від автора (пункти 5 та 6 частини третьої статті 15,  частина

перша  статті  20  Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ),  тягне за собою

передбачену законодавством України відповідальність.

 

  1. Суміжне право виникає:  на виконання – з моменту  першого

його  здійснення;  на  фонограму  чи  відеограму  –  з  моменту її

вироблення;  на  передачу  (програму)  організації  мовлення  –  з

моменту   її  першого  здійснення.  Для  виникнення  і  здійснення

суміжних прав  не  вимагається  будь-яких  формальностей.  Об’єкти

суміжних   прав  підлягають  правовій  охороні  незалежно  від  їх

призначення, змісту, цінності тощо.

 

  1. Первинними  суб’єктами  суміжних   прав   є   виконавець,

виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Особисті немайнові права виконавців та права на ім’я  (назву)

виробників   фонограм,   відеограм   і   організацій   мовлення  є

невідчужуваними.

Майнові права  на  об’єкти  суміжних прав можуть передаватися

(відчужуватися) повністю або частково відповідно  до  договору  чи

закону.

Особи, які  здійснювали  лише  технічні  функції  в   процесі

виконання твору, виготовлення фонограм чи відеограм або здійснення

передачі  організації  мовлення   (освітлювачі,   звукооформлювачі

тощо),  не  набувають  прав  інтелектуальної  власності на об’єкти

суміжних прав.

 

  1. Вільне використання об’єктів авторського і (або) суміжних

прав без згоди суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і

без  виплати  їм  винагороди   допускається   лише   у   випадках,

передбачених законом.  Зокрема,  якщо фонограми,  відеограми чи їх

примірники введені виробником фонограми (відеограми)  чи  за  його

згодою у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні,  то

допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу,  дарування

тощо   без   згоди   виробника   фонограми  (відеограми)  чи  його

правонаступника і без виплати йому винагороди.  Проте  й  у  цьому

випадку  право  здавання  таких примірників фонограм (відеограм) у

майновий найм чи комерційний прокат  залишається  виключно  правом

виробника фонограми (відеограми).

Судам слід  враховувати,  що  вільне  використання   об’єктів

авторського   права  і  (або)  суміжних  прав  може  здійснюватись

виключно з додержанням вимог законодавства.

 

  1. Розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному

для  публічного  використання,  є  поданням  творів  до загального

відома публіки таким чином,  що її представники  можуть  здійснити

доступ  до  творів  з  будь-якого  місця  і  у будь-який час за їх

власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої  статті  15

Закону N 3792-XII ( 3792-12 ), тобто таке розміщення є правомірним

лише з дозволу автора чи іншої особи,  яка  має  авторське  право.

Згідно  зі  статтею 1 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ) відтворенням є

виготовлення одного  або  більше  примірників  твору,  відеограми,

фонограми  в  будь-якій  матеріальній формі,  а також їх запис для

тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у  тому  числі

цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер.

Якщо у  зв’язку  з  таким  розміщенням  у   мережі   Інтернет

порушуються  майнові  права суб’єкта авторського права,  визначені

статтею 15 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ),  то це дає підстави  для

судового захисту  авторського  права  (пункт  “а” статті 50 Закону

N 3792-XII) ( 3792-12 ).

При вирішенні  відповідних спорів суд повинен установити,  чи

перебуває  веб-сайт   та   розміщена   на   ньому   інформація   в

розпорядженні особи,  якій пред’явлено позовні вимоги, а також чим

підтверджується факт порушення нею авторського права.

Дані про   власника   веб-сайта   можуть   бути   витребувані

відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 )  в  адміністратора  системи

реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента

мережі Інтернет.

Неправомірне зберігання копії комп’ютерної програми в пам’яті

електронного  засобу  (комп’ютера  тощо)  є  порушенням  майнового

авторського права.

 

  1. Допускається без дозволу автора (чи іншої особи,  яка має

авторське право) і без виплати авторської винагороди  відтворювати

виключно   в   особистих  цілях  або  для  звичайного  кола  сім’ї

попередньо   правомірно   оприлюднені   твори,   крім    випадків,

перелічених у   частині   першій   статті  25  Закону  N  3792-XII

( 3792-12 ).

Твори і виконання,  зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх

примірниках,  а  також  аудіовізуальні  твори  та  їх   примірники

допускається відтворювати,   тобто   виготовляти   їх   примірники

(стаття 1 Закону N  3792-XII)  (  3792-12  ),  у  домашніх  умовах

виключно  в  особистих цілях або для кола сім’ї без дозволу автора

(авторів),  виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм,

але  з  виплатою  їм винагороди.  Особливості виплати винагороди у

цьому випадку визначені статтею 42 Закону N 3792-XII ( 3792-12 ).

Вирішуючи питання про те, чи відносяться особи до кола сім’ї,

необхідно враховувати конкретні обставини справи (зокрема, не лише

родинні  відносини цих осіб,  але й характер їхніх взаємовідносин,

які свідчать про тривалі стосунки й особисті спілкування,  та інші

важливі   обставини,  що  дозволяють  стверджувати  про  існування

спільних інтересів).

Ретрансляція провайдерами    телерадіопрограм    та   передач

мовлення є їх повторним публічним сповіщенням, а тому обов’язковим

є  одержання відповідної згоди суб’єктів авторського права і (або)

суміжних  прав  на  використання  твору,   виконання,   фонограми,

відеограми та виплата винагороди відповідним суб’єктам авторського

права і (або) суміжних прав (статті 15,  35, 36, 39, 40, 43 Закону

N 3792-XII) ( 3792-12 ).

 

  1. Автор  спеціально  створеного  для аудіовізуального твору

музичного твору з текстом або без нього має право  на  справедливу

винагороду  за  оприлюднення  і  кожне публічне виконання,  показ,

демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у

майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників (частина

друга статті  17  Закону  N  3792-XII)  (  3792-12  ).  У  випадку

невиплати такої винагороди він має право лише на її отримання і не

має права  вимагати  виплат,  передбачених   статтею   52   Закону

N 3792-XII ( 3792-12 ).

 

  1. Суб’єкт  авторських  і  (або) суміжних прав може передати

свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково.

До договорів    щодо    розпорядження    майновими    правами

інтелектуальної власності в частині, не врегульованій спеціальними

нормами, застосовуються    загальні    положення   про   правочини

(глава 16 ЦК) ( 435-15 ) та про  договори  (глави  52  та  53  ЦК)

( 435-15 ).

Документ взятo з сайта ВPУ – http://zakon1.rada.gov.ua

 

 

Правові наслідки  недодержання   письмової   форми   договору

визначені  ЦК  (  435-15 ).  Проте законом можуть бути встановлені

випадки,  в яких зазначений вище  договір  може  укладатися  усно.

Зокрема,  в  усній  формі може укладатися договір про використання

(опублікування) твору в періодичних  виданнях  (газетах,  журналах

тощо) (частина перша статті 33 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

Предметом ліцензійного  договору  не  можуть  бути  права  на

використання  об’єкта  права  інтелектуальної  власності,  які  на

момент укладення  договору  не   були   чинними   (частина   п’ята

статті 1109 ЦК) ( 435-15 ).

Оскільки інститут ліцензійного  договору  передбачає  надання

дозволу  на використання об’єктів права інтелектуальної власності,

судам слід  враховувати,  що  правоволодільцем  можуть  надаватись

виключні,  одиничні,  невиключні ліцензії, а також ліцензії іншого

виду,  що не суперечить закону.  При цьому права  на  використання

твору,   що   надаються   за   ліцензійним  договором,  вважаються

невиключними,  якщо в договорі не  передбачено  надання  виключних

прав на   використання  твору  (частина  шоста  статті  32  Закону

N 3792-XII  (  3792-12  ),  частина  четверта  статті   1109   ЦК)

( 435-15 ).

 

  1. При  отриманні  кількома  спадкоємцями  за  законом чи за

заповітом майнового авторського права і (або)  суміжних  прав  без

виділення  конкретних спадкових об’єктів авторського права і (або)

суміжних  прав  слід  мати  на  увазі,  що  в  даному  випадку   у

спадкоємців  виникає  обсяг повноважень відносно спадкових прав на

спільне використання всіх творів і (або) об’єктів суміжних прав як

при  здійсненні  права  інтелектуальної  власності,  яке  належить

кільком  особам.  Порядок  використання  таких  прав  визначається

відповідно до статті 428 ЦК ( 435-15 ).

Права, що перейшли до спадкоємців,  складають  одне  ціле,  і

жоден  із  спадкоємців  не  вправі без достатніх для цього підстав

відмовити іншим у дозволі на опублікування,  інше використання або

зміну твору.

Винагорода за   використання   твору    розподіляється    між

спадкоємцями відповідно до часток у спадщині.

 

  1. При  обчисленні строків охорони авторського права і (або)

суміжних прав необхідно мати на увазі,  що ці строки  визначаються

за   законодавством,   яке  діяло  на  момент  виникнення  прав  з

урахуванням наступних законодавчих змін (пункти 4 і 5  Прикінцевих

положень Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

Строк дії  майнових  прав  автора  на  твір   спливає   через

сімдесят років,  що  відліковуються з 1 січня року,  наступного за

роком смерті автора чи останнього  із  співавторів,  який  пережив

інших   співавторів,   крім  випадків,  передбачених  законом.  Це

положення застосовується до твору в цілому незалежно від того,  чи

утворює такий твір одне нерозривне ціле, чи складається із частин,

кожна з яких має самостійне значення (стаття 28 Закону N 3792-XII)

( 3792-12 ).  У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється)

не водночас,  а послідовно у часі  томами,  частинами,  випусками,

серіями тощо,  строк дії авторського права визначається окремо для

кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору  (частина  п’ята

статті 28 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ).

Строк дії суміжних  майнових  прав  спливає  через  п’ятдесят

років,  що  відліковуються  з  1  січня року,  наступного за роком

здійснення  першого  запису  виконання,  опублікування   фонограми

(відеограми),  першого  здійснення передачі (програми) організації

мовлення (з урахуванням особливостей, передбачених статтею 456 ЦК)

( 435-15 ).

Будь-яка особа,   яка   після   закінчення   строку   охорони

авторського  права  по  відношенню до неоприлюдненого твору вперше

його оприлюднює,  користується захистом,  що є рівноцінним захисту

майнових  прав  автора.  Строк охорони цих прав становить 25 років

від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

 

  1. Закінчення строку дії авторського права на твори  означає

їх  перехід  у  суспільне  надбання.  Твори,  які стали суспільним

надбанням,  можуть  вільно,  без  виплати  авторської   винагороди

використовуватися будь-якою особою,  за умови дотримання особистих

немайнових прав автора,  передбачених статтею 14 Закону N 3792-XII

( 3792-12 ).

 

  1. Перераховані  в  статті 16 ЦК ( 435-15 ) загальні способи

захисту  цивільних  прав  та  інтересів  поширюються   на   захист

авторського права і (або) суміжних прав.

Зазначений перелік не є вичерпним,  оскільки в частині другій

цієї  ж  статті ЦК ( 435-15 ) зазначається,  що суд може захистити

цивільне  право  або  інтерес  іншим  способом,  що   встановлений

договором  або  законом.  Спеціальні  способи  захисту передбачені

статтею 432 ЦК  (  435-15  )  та  статтею  52  Закону  N  3792-XII

( 3792-12 ).  Це,  зокрема,  компенсація,  відшкодування моральної

шкоди  при  порушенні  майнових  прав,  конфіскація  контрафактних

примірників  творів,  фонограм,  відеограм  та  програм  мовлення;

вимога публікації в засобах масової інформації даних про  допущені

порушення  авторського  права  і  (або)  суміжних  прав  та судові

рішення щодо цих порушень.

 

  1. Вибір   способу   захисту   порушеного   права   належить

позивачу – суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно з положеннями статті 52 Закону N 3792-XII ( 3792-12  )

у  разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим

є одночасне застосування кількох передбачених  зазначеною  статтею

способів  цивільно-правового захисту таких прав,  у тому числі й у

різних судових провадженнях.

 

  1. Згідно  з  пунктом  9  частини  другої   статті   16   ЦК

( 435-15 ), пунктом “в” частини першої статті 52 Закону N 3792-XII

( 3792-12 ) суб’єкти  авторського  права  і  (або)  суміжних  прав

можуть  звернутись  до  суду з вимогою про відшкодування моральної

(немайнової)  шкоди,  заподіяної  внаслідок  порушення  цих  прав.

Моральна  шкода  полягає,  зокрема:  в приниженні гідності,  честі

фізичної особи,  а також ділової репутації фізичної або  юридичної

особи;  у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у

зв’язку з протиправною поведінкою щодо  неї,  а  її  відшкодування

здійснюється грішми,    іншим    майном   або   в   інший   спосіб

(стаття 23 ЦК) ( 435-15 ).

При розгляді  відповідних  справ  судам необхідно враховувати

роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України

від  31 березня 1995 року N 4 ( v0004700-95 ) “Про судову практику

в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

 

  1. Згідно з пунктом “г”  частини  першої  статті  52  Закону

N 3792-XII  ( 3792-12 ) суб’єкт авторського права і (або) суміжних

прав   вправі   подавати   позови   про   відшкодування    збитків

(матеріальної  шкоди),  включаючи  упущену  вигоду,  або стягнення

доходу,  отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського

права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК ( 435-15 )

упущеною  вигодою є доходи,  які особа могла б реально одержати за

звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таким чином, у

визначенні  розміру  збитків  у частині упущеної вигоди судам слід

виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб’єкта

авторського права і (або) суміжних прав.

При вирішенні відповідних спорів слід мати на увазі положення

абзацу  другого частини третьої статті 22 ЦК ( 435-15 ),  згідно з

яким якщо особа,  яка порушила право,  одержала у  зв’язку  з  цим

доходи,  то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі,

право якої порушено,  не може бути меншим від  доходів,  одержаних

особою, яка порушила право.

 

  1. Відповідно  до пункту “г” частини першої статті 52 Закону

N 3792-XII ( 3792-12 ) суб’єкт авторського права і (або)  суміжних

прав  має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування

збитків або стягнення доходу.

При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що

компенсація підлягає виплаті  у  разі  доведення  факту  порушення

майнових прав суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав,  а

не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги

про  виплату  компенсації  достатньо  наявності  доказів  вчинення

особою дій,  які визнаються порушенням авторського права  і  (або)

суміжних  прав.  Для  визначення  суми  такої  компенсації,  яка є

адекватною порушенню,  суд має дослідити:  факт порушення майнових

прав  та  яке  саме  порушення допущено;  об’єктивні критерії,  що

можуть   свідчити   про   орієнтовний   розмір   шкоди,   завданої

неправомірним  кожним  окремим  використанням  об’єкта авторського

права  і  (або)  суміжних  прав;  тривалість  та  обсяг   порушень

(одноразове чи багаторазове використання спірних об’єктів); розмір

доходу,  отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право

яких   порушено;   наміри   відповідача;   можливість  відновлення

попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому   слід   враховувати   загальні  засади  цивільного

законодавства,  встановлені статтею  3  ЦК  (  435-15  ),  зокрема

справедливість,  добросовісність та розумність.  Відповідні мотиви

визначення розміру компенсації повинні бути  наведені  в  судовому

рішенні.

Розмір компенсації визначається  судом  виходячи  з  позовних

вимог,  однак  не  може  бути меншим від 10 і не може перевищувати

50000 мінімальних  заробітних  плат  (пункт  “г”  частини   другої

статті 52 Закону N 3792-XII) ( 3792-12 ),  які встановлені законом

на час ухвалення рішення у справі.

 

  1. Під   контрафактними   примірниками   твору,   фонограми,

відеограми,  програм  організацій  мовлення розуміються примірники

об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, які виготовлені,

відтворені,   опубліковані  і  (або)  розповсюджені  з  порушенням

авторського права і (або) суміжних прав  (особистих  немайнових  і

(або)  майнових),  у  тому  числі  примірники  захищених в Україні

зазначених об’єктів,  що ввозяться на митну територію України  без

згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних

прав, зокрема з країн, у яких ці об’єкти ніколи не охоронялися або

перестали охоронятися.

До контрафактних   примірників   відносяться   й   примірники

правомірно   обнародуваних  об’єктів  авторського  права  і  (або)

суміжних  прав,  з  яких  видалена   або   неправомірно   нанесена

інформація про суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, а

також  примірники  таких  об’єктів,   що   перевищують   кількість

примірників  (тираж),  передбачену  договором  щодо  розпорядження

майновими правами інтелектуальної власності,  або розповсюджуються

на  території,  не  передбаченій договором,  виготовлені на іншому

матеріальному  носії,  ніж  передбачено  в   договорі,   а   також

примірники, отримані шляхом видозміни об’єктів авторського права і

(або) суміжних прав.

 

  1. Відповідно до пункту “б”  статті  50  Закону  N  3792-XII

( 3792-12   )   розповсюдження  контрафактних  примірників  творів

(у тому  числі  комп’ютерних  програм  і  баз  даних),   фонограм,

відеограм  і програм організацій мовлення є порушенням авторського

права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.

Особа, яка  розповсюджує  об’єкти  авторського  права і (або)

суміжних  прав   без   дозволу   суб’єкта   такого   права,   несе

відповідальність  за порушення виключних прав на цей твір і в тому

випадку,  коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з

третіми особами.

 

  1. За  змістом частини четвертої статті 52 Закону N 3792-XII

( 3792-12 ) суд може з власної  ініціативи,  тобто  незалежно  від

заявлених вимог,  постановити рішення про вилучення чи конфіскацію

всіх контрафактних  примірників  творів,  фонограм,  відеограм  чи

програм мовлення,  щодо яких установлено, що вони були виготовлені

або розповсюджені з порушенням авторського права і (або)  суміжних

прав,  а  також  засобів  обходу технічних засобів захисту.  Проте

вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі  комп’ютерні

програми і бази даних),  фонограм,  відеограм, програм мовлення на

вимогу особи,  яка є суб’єктом авторського права і (або)  суміжних

прав і права якої порушено,  можуть бути передані цій особі.  Якщо

ця особа не вимагає такої  передачі,  то  контрафактні  примірники

підлягають    знищенню,    а    матеріали    і    обладнання,   що

використовувалися  для  відтворення   контрафактних   примірників,

підлягають   відчуженню  із  перерахуванням  виручених  коштів  до

Державного бюджету України ( 2154-17 ).

 

Голова

Верховного Суду України                              В.В.Онопенко

 

Секретар Пленуму

Верховного Суду України                                 Ю.Л.Сенін

 

Джepeло – http://zakon1.rada.gov.ua

 

 

 

Сторiнка “Законодавство України” сайту Верховної Ради © 1996-2010

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальна інформація

для АВТОРІВ та ВИКОНАВЦІВ

 

(джерело  http://www.sdip.gov.ua/ua

http://www.uacrr.kiev.ua/ua)

 

Авторське право покликане захищати твір, який був створений творчою працею фізичної особи. Патент, в свою чергу, захищає винаходи та корисні моделі. Ідеї та відкриття не захищається авторським правом, крім випадків, коли вони відтворені в матеріальній формі. Торговельна марка захищає слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів, що вирізняють товари чи послуги однієї особи від товарів та послуг інших осіб.

 

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

 

Авторський  знак позначає, що особа має авторське право (є автором твору чи особою, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір) і сповіщає про свої права. Цей знак складається з наступних елементів: латинська літера «с», обведена колом, – ©; ім’я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.

 

Якщо ви є автором твору чи його спадкоємець і ви бажаєте передати свої майнові права на управління в державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав», ми просимо вас звертатися до управління обліку авторів.

 

Управління обліку авторів займається реєстрацією творів авторів (драматичних, музично-драматичних, літературних, музичних з текстом чи без тексту, хореографічних, образотворчих), укладає договори про управління правами автора на колективній основі, вираховує авторську винагороду для кожного автора з коштів, які надходять до ДП УААСП від користувачів авторських творів.

 

Крім того, управління обліку авторів приймає участь в укладенні договорів про взаємне представництво інтересів з іноземними авторсько-правовими товариствами. ДП УААСП обмінюється репертуаром творів з іншими авторсько-правовими товариствами, що дає змогу поповнювати репертуар іноземними авторами, а також надавати інформацію до цих товариств про заходи колективів на території іноземних країн (гастролі, концерти творчих колективів).

 

Уклавши Угоду на управління майновими правами ( далі-Угода) з ДП УААСП, автор стає членом Агентства. Така Угода є найбільш досконалою правовою формою, яка дає змогу авторам належним чином реалізувати свої права та інтереси.

 

До управління обліку авторів та розподілу авторської винагороди надходять дані про використання творів, які виражаються у формі звітів. Такі звіти до ДП УААСП направляють інспектори з регіонів. В свою чергу Управління обліку авторів та розподілу авторської винагороди на підставі звітів здійснює реєстрацію нових творів авторів та розподіл авторської винагороди.

 

Для того, щоб стати членом Агентства, автору або спадкоємцю автора необхідно заповнити такі документи:

 

а) реєстрацiйний лист автора, заповнений і пiдписаний автором або спадкоємцем (ями) за встановленою ДП УААСП формою

б) заяву про реєстрацiю творiв, заповнену і підписану автором (спадкоємцем(ями) за встановленою ДП УААСП формою:

 

  • заяву на твори «малих форм»
  • заяву на твори «малих форм»
  • заяву на музику до п’єси
  • заяву на твори «великих форм»
  • заяву на твори «великих форм»
  • заяву на хореографію
  • заяву на режисерську роботу

 

в) рукописи (клавіри) або примірники творів, викладені на папері, або зафіксовані на матеріальних носіях (CD тощо).

г) договір між авторами про співавторство;

д)Угоду на управління майновими правами автора, укладену мiж ДП УААСП і автором (спадкоємцем (цями))

 

Кожний твір автора, за використання якого нараховується авторська винагорода, повинен бути зареєстрований в ДП УААСП.

 

Твори «великих форм» – драматичні, музично-драматичні, хореографічні, інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки («великі права») – реєструються за заявою автора (співавтора (ів) за умови подання автором (співавтором (ами) заяви про реєстрацію його (їх) творів.

 

Довідка театру про прем”єру вистави надається інспектором ДП УААСП до Агентства при першому нарахуванні авторської винагороди.

 

При реєстрації перекладу або інсценізації твору, строк дії авторського права на який ще не закінчився, автори перекладу та інсценізації надають письмовий дозвіл з авторами (співавторами) оригінального твору на здійснення перекладу або інсценізації.

 

Твори «малих форм» – музичні твори з текстом і без тексту, літературні твори (крім тих, що носять науковий, технічний характер), пантоміма, хореографічні та інші твори (крім тих, що створені для сценічного показу, та їх постановок) – реєструються за заявою автора (співавтора (ів) за умови подання автором (співавтором (ами) заяви про реєстрацію його (їх) творів.

 

При реєстрації твору автор повинен вказати ступінь оригінальності твору (оригінальний, переклад, обробка або аранжування). Якщо здійснено переклад, обробку або аранжування твору, які охороняються авторським правом, необхідно вказати автора оригінального твору.

 

При реєстрації перекладу твору, строк дії авторського права на який ще не закінчився, автор(и) перекладу надає(ють) письмовий дозвіл автору (співавтору) оригінального твору на здійснення перекладу.

 

Переклади творів іноземних авторів, строк дії авторського права на які ще не закінчився, реєструються лише за наявності дозволу, який надійшов до ДП УААСП безпосередньо від автора або від особи (організації), яка уповноважена ним на здійснення управління його майновими правами.

 

Обробки та (або) аранжування творів українських авторів, строк дії авторського права на які ще не закінчився, реєструються лише за наявності письмового дозволу автора оригінального твору на цю обробку та (або) аранжування з визначенням розміру долі гонорару, яку автор оригіналу виділяє автору обробки та (або) аранжування. Обробки та (або) аранжування творів зарубіжних авторів, строк дії авторського права на які ще не закінчився, реєструються лише за наявності в ДП УААСП дозволу, що надійшов безпосередньо від автора або від особи, яка уповноважена ним на управління його майновими правами.

 

Особові справи авторів є документами, що зберігаються Агентством протягом всього життя автора (співавтора(ів), 70 років після смерті автора (останнього із співавторів), після чого вони передаються до архівних установ.

 

З метою ідентифікації українських авторів при використанні їх творів на територіях інших країн світу відомості про авторів, які передали Агентству право на управління їх майновими правами, – прізвище, ім’я, по батькові, псевдонім(и), рік народження/смерті, ознаки переданих прав – вносяться до Всесвітнього переліку авторів (IP)I, що формується Швейцарським авторським товариством SUISA.

 

Як член СІSАC ДП УААСП з метою ідентифікації іноземних авторів та їх творів при розподілі авторської винагороди використовує такі бази, як IPI (Interested Party Information System), WWL ( World Work List) модифіковану в WID (Works information Database). Агентство також використовує базу даних CIS-Net, що дає можливість ідентифікувати автора за твором та виконавцем.

 

Розподіл авторської винагороди здійснюється відповідно до чинного законодавства України, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року №72«Про затвердження мінімальних ставок авторської винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» та міжнародних норм. При розподілі авторської винагороди ДП УААСП використовує бази даних авторів та творів, що формувалися протягом багатьох років. Розподіл здійснюється у рамках конкретної програми (концерту, вистави) чи звіту користувача за певний період (телебачення, радіо). Виплата авторської винагороди проводиться щомісячно через банківську систему, касу Агентства чи поштовим переказом.\

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колективне управління правами суб’єктів авторського права і суміжних прав

 

Автори та суб’єкти суміжних прав (виконавці, виробники фонограм, організації мовлення) мають виключне право дозволяти або забороняти використання власних творів фонограм). Як правило, це право гарантує, що твір (його запис) буде використано способами, які відповідають інтересам його творців.

 

Таке право може бути реалізовано найповніше, якщо правовласник особисто приймає рішення про умови використання творів (записів), тобто управляє власними правами самостійно.

 

Однак, на практиці управління правами на індивідуальній основі не завжди є можливим або доцільним. Наприклад, драматичним театрам незручно укладати договори з кожним автором, п’єси якого вони ставлять, організаціям мовлення – з кожним автором, виконавцем твору, фонограми, відеограми, публічне сповіщення яких вони здійснюють.

 

З іншого боку, правовласник також, як правило, не має можливості самостійно відстежувати використання власних творів (записів), вести переговори про виплату винагороди за таке використання та збирати її.

 

Ці функції взяли на себе організації колективного управління майновими правами. Згідно зі ст. 49 Закону України “Про авторське право і суміжні права” організації колективного управління, уповноважені від імені суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав укладати договори з користувачами, погоджувати під час укладення договору розмір винагороди, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду. Мінімальні ставки винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72.

 

На підставі договорів з іноземними організаціями колективного управління винагорода за використання творів і записів в Україні виплачується іноземним правовласникам, а українські правовласники можуть отримувати винагороду за використання творів (записів) за кордоном через вітчизняні організації колективного управління.